Гневашева — Ритуально-магические функции песни в русской и японской обрядовых традициях

Е. А. Зонова РИТУАЛЬНО-МАГИЧЕСКИЕ ФУНКЦИИ ПЕСНИ В РУССКОЙ И ЯПОНСКОЙ ОБРЯДОВЫХ ТРАДИЦИЯХ: ОБЩЕЕ И ОСОБЕННОЕ (Образование и культура России в меняющемся мире. - Новосибирск, 2007. - С. 308-312) Известно, что музыка относится к самым важным составляющим культуры любого народа, которая является источником для реконструкции представлений о мире, нравах, обычаях, духовной жизни древнего человека. Песня же, являясь одним из древнейших музыкальных жанров, сохранившимся на протяжении многих веков, может послужить ключом к открытию специфики обряда и ритуала традиционного общества. Проблема, поставленная в нашем сообщении, может быть сформулирована как определение функциональной значимости песни в обряде и повседневной жизни традиционного общества на примерах японской и русской традиций. Конкретно, мы попытаемся выявить некие общие моменты песенной культуры данных этносов, а также специфические особенности, характерные для каждой из традиций. Исследование этой темы представляется особенно актуальным в рамках "диалога культур", так как помогает найти некие общие моменты и точки соприкосновения между российской и японской культурами, а также способствуют взаимному обогащению и обмену опытом между нашими странами.

Читать далее

Философские учения эпохи Возрождения

Экзамен: История философии

"ОТР.....Философия эпохи Возрождения (14-17 вв.)

Возникновение нового искусства, возникает естествознание, новые политические и социальные концепции, социальные утопии. Эпоха Возрождения не оставила после себя великих философских идей. Заслуга: заложила основы философии свободной от религиозно мифологических представлений. Мыслители: Данте, Леонардо да Винчи, Микилянжело, Кампанелло, Макиавелли, Николай Кузанский, Салютати.

Читать далее

Концепція людини у творчості М. Горького (рецензія

Концепція людини у творчості М. Горького

(рецензія на оповідання М. Горького "Челкаш")

Світоглядна позиція Максима Горького протягом всього життя письменника тяжіла до революційного романтизму, що припускає необхідність і неминучість виправлення світового порядку шляхом зовнішнього впливу. Загальновідомо, що Горький був гуманістом, отже, як і в гуманістів епохи Відродження, місце Бога в його свідомості займала людина, але людина не звичайний, а вартий вище навколишніх його людей, здатний повести за собою юрбу, здатний на вищу самопожертву, - Людина з великої букви. Мені здається, що міркувати над питанням, що є людина, Горький почав уже в першому своєму оповіданні "Макар Чудра", де показав людину "гарного" і вільного, абсолютно не схожого на інші. Потім, два роки через, герої його оповідання "Баба Изергиль" уже будуть задаватися питанням, навіщо жити: для волі від людей або для того, щоб зробити подвиг в ім'я людей? У п'єсі "На дні" автор піднімає питання, як жити людині. І нарешті, у повісті "Мати" Горький уже не тільки не задає ніяких питань, але й створює образ, що є немов би відповіддю на всі ці питання, - людини настільки неординарного, "гарного", що створюється відчуття, начебто Павло і є новий Месія. Особливе місце в дожовтневій творчості Горького займають так звані "босяцькі" оповідання. Наприклад, "Челкаш", "Коновалів", "Дружини Орловы". У цих "босяцьких" оповіданнях романтизм здобуває реалістичне фарбування. Проте, здається, не можна обвинуватити Горького в тім, що тут він відійшов від романтичного погляду на свого героя: просто герої цих оповідань зображені в гущавині життя. Щоб переконатися в цьому, звернемося до оповідання "Челкаш", написаному в 1895 році. Це добуток можна умовно розділити на три частини: зустріч героїв, словесна дуель і зіткнення. Гіркий починає своє оповідання в традиційній для нього манері - він малює пейзаж, у якому сполучаються риси як романтичного ("потемніле від пилу блакитне південне небо - мутно; жарке сонце дивиться в зеленувате море"), так і реалістичного пейзажу ("заковані в граніт хвилі моря подавлені величезними вагами, що сковзають по їхніх хребтах, б'ються об борти судів, об береги, б'ються й нарікають, спінені, забрудненим різним мотлохом"). Чудово дане Горьким і опис порту, що начебто б "суперечить" морю - "вільної стихії". На тлі цього монстра люди - маленьких, метушливих, їхніх голосів навіть не чутно. Дивна й звукове інструментування пейзажу. Тільки прислухайтеся: "...дзенькіт якірних ланцюгів, гуркіт зчеплення вагонів, < ...> металевий крик залізних аркушів, < ...> глухий стукіт дерева, деренчання извозчичьих возів, свистки пароплавів, < ...> лементи вантажників, матросів і митних солдатів". Всі деталі створюють відчуття того, що праця тут не задоволення, а рабська каторга. Пейзаж в оповіданні не тільки тло, але й значимий елемент, що розкриває авторський задум. Пейзажне обрамлення харктерно для ранніх оповідань Горького. Це ж ми бачимо й в "Челкаше". Якщо на початку оповідання море подавлене гранітними берегами, то у фіналі воно вільно: "Море вило, шпурляло більші, важкі хвилі на прибережний пісок, розбиваючи їх у бризи й піну". Все це тісно пов'язане з образом головного героя оповідання - Челкаша. Отже, звернемося безпосередньо до сюжету оповідання. Головних героїв двоє: Гришка Челкаш і Гаврило. Спочатку автор створює портрет Челкаша. Для опису Гришки письменник тричі використовує слово "хижий" ("хижа особа", "хижий ніс" і навіть "хижа худорба"), уживає експресивні дієслова. Очевидно, що розгорнута метафора "Челкаш - степовий яструб", з одного боку, негайно викликає почуття відторгнення від героя, а з іншого боку - підкреслює його розуміння волі. Основні риси його характеру: хижацтво й волелюбність. Поруч з'являється опис Гаврила. У його портреті немає динаміки, і представляє його автор сидячої, у той час, як Гришка "повільно крокує". "Кроках у шести від нього, у тротуару, на бруківці, притулившись спиною до тумбочки, сидів молодий хлопець, < ...> хлопець був широкоплечий, кремезний, русявий, із засмаглою й обвітреною особою й з більшими блакитними очами, що дивилися на Челкаша довірливо й добродушно" - такий портрет Гаврила. Якщо зрівняти його образ із образом Челкаша, то відразу ж розумієш: це образи - антиподи. Здається, що в перший момент читацькі симпатії є на боці Гаврила. У мовленні Челкаша Горький нарочито використовує слова гострі, грубі, неприємні. Гаврило ж, навпроти, говорить м'яко, чемно. І все-таки щось у Гаврилові насторожує... Уже після розмови Гришки з вантажником, сторожем, а потім і Гаврилом можна відзначити, що Челкаш - людина вільний, вільний, у нього немає ніяких прихильностей
, а якщо згадати, що саме така людина прославляється Горьким в оповіданні "Макар Чудра", те письменник явно йому симпатизує. Там же, в оповіданні "Макар Чудра", звучить відгук про селянина, що виражає, на мою думку, відношення Горького й до Гаврила: "Смішні вони, ті твої люди. Збилися в купу й давлять один одного, а місця на землі геть скільки... І всі працюють. Навіщо? Кому? Ніхто не знає. Бачиш, як людина оре, і думаєш: от він по краплі з потім сили свої сточить на землю, а потім ляже в неї й сгинет у ній. Нічого по ньньому не залишиться, нічого він не бачить свого поля й умирає, як народився, - дурнем". Гаврило хотів бути вільним, але не був здатний бути вільним. Це явно випливає з розмови Челкаша й Гаврила. У ході цього діалогу підкреслюється протилежність устремлінь героїв. "- А що тобі - воля? Ти хіба волю любиш? - Так адже як же? Сам собі хазяїн, пішов - куди хошь, роби - що хошь... Ще б! Коли зумієш себе в порядку тримати, так на шиї в тебе каменів ні, - перша справа! Гуляй знай як хошь, бога тільки помни... Челкаш презирливо сплюнув і відвернувся від хлопця". От яке відношення Гаврила до волі. Крім того, він хоче "людиною стати". На перший погляд, начебто б все верно, але це подання про волю примітивної, відсталої свідомості, що відкидається Гришкой. Що таке воля для Челкаша? Ясного подання в нього ні, але Гришке властиві людське достоїнство, гордість і здатність бути "вище" навколишніх його людей. Челкаш, ще не зрозумівши Гаврила, дивиться на нього й зі співчуттям, і із презирством. Але це викликано тим, напевно, що він - Гаврило - має щось, чого ніколи не було в Челкаша: рідний будинок і почуття любові до волі, що йому не потрібна. Стає ясно, що Челкаш і Гаврило - "два чоловіки, що живуть по-різному й для різного". Отже, неминуче драматичне зіткнення між ними, що і відбувається в третій, заключній частині оповідання. На щастя, до вбивства справа не доходить. Коли з'являються гроші, Гаврило спочатку принижено кидається Челкашу в ноги, а потім зненацька вистачає камінь і кидає їм у Челкаша. Челкаш здивований, розгублений. Він одночасно почуває до Гаврила й жалість, і ненависть. І тепер зрозуміло, що Челкаш "вище" Гаврила, просто життя, що він веде, не дає йому розвиватися. Гришка міг би виявити себе..... У самому кінці оповідання ми розуміємо, що Гришка Челкаш, вільний, гордий, і є та людина, що залучає Горького. Але шукає його письменник тепер не в казці, як раніше, а в гущавині життя. Таким чином, "босяцькі оповідання" Горького, у тому числі "Челкаш", можна вважати переходом до горьковскому "романтичного реалізму", що стане творчим методом письменника й з усією повнотою виявиться в повісті "Мати".

Читать далее

Нахимова — Прецедентное имя Керенский в современных отечественных СМИ

Е. А. Нахимова ПРЕЦЕДЕНТНОЕ ИМЯ КЕРЕНСКИЙ В СОВРЕМЕННЫХ ОТЕЧЕСТВЕННЫХ СМИ (Политическая лингвистика. - Вып. 1(24). - Екатеринбург, 2008. - С. 48-55) The article studies the logics of denotative and connotative use of the proper name "Kerenskiy" in modern Russian mass media. The conclusion is that this precedent name refers to productive and multipolar ones (the ones having potential to express different qualities), with absolute predominance of negative evaluation which is actual in political communication.К числу прецедентных относятся имена собственные, которые используются в тексте не для обозначения конкретного человека (ситуации, города, организации и др.), а в качестве своего рода культурного знака, символа определенных качеств, событий, судеб [Гудков 2003: 108]. Среди продуктивных полей-источников прецедентности важное место занимают и имена политических руководителей государств (монархов, президентов, генеральных секретарей и др.), которые в силу их широкой известности легко воспринимаются адресатом и создают возможности для апелляции к соответствующим личностным качествам, ситуациям, действиям, высказываниям и текстам [Нахимова 2007а, 2007б]. В самых различных лингвокультурных сообществах английский король Ричард Львиное сердце символизирует воинскую доблесть, его соотечественники Карл Второй и Генрих VIII Синяя Борода - смерть на эшафоте и жестокость к возлюбленным, а французские Людовики из дома Бурбонов - абсолютное самовластие. Полководческие таланты символизируют Гай Юлий Цезарь И Наполеон Бонапарт, безмерную жестокость - римские императоры Нерон и Калигула. Для русского национального сознания многое значат прецедентные имена Дмитрий Донской, Иван Грозный, Петр Великий, Екатерина Великая, Александр I, Николай II, Которого одни называют Кровавым, а другие - Святым. В этом же ряду находятся послереволюционные лидеры Советского Союза и России - Керенский, Ленин, Сталин, Хрущев, Брежнев, Ельцин и др. В последние годы количество подобных прецедентных концептов, используемых в средствах массовой коммуникации, заметно расширяется, растет и частотность их использования.

Читать далее

Жизнь и приключения капитана Майн Рида. Глава VI

< b> 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 Назад ВпередНападение и захват Чапультепека. Серьезная рана. Дань бывшему лейтенанту. Взятие Мехико. Официальные упоминания. Повышение по службе. Майн Рид продолжает свой рассказ: "Так 20 августа американская армия остановила свое победоносное наступление. Еще час, и ... Читать далее

Бальбуров — Фабула, сюжет, нарратив как художественная рефлексия событий

Э. А. Бальбуров ФАБУЛА, СЮЖЕТ, НАРРАТИВ КАК ХУДОЖЕСТВЕННАЯ РЕФЛЕКСИЯ СОБЫТИЙ (Критика и семиотика. Вып. 5. - Новосибирск, 2002. - С. 71-78) Актуализация нарративных исследований и развитие понятия нарратива проливают новый свет на проблему литературного сюжета. Что объединяет эти категории? Прежде всего то, что они относятся к средствам организации речи. Организованная речь, как правило (оно сформулировано ... Читать далее

Творчий шлях Ф Петрарки: основні етапи й жанри Аналіз діалогу «Моя таємниця»: його зв’язок з «Книгою пісень» Аналіз одного вірша з «Книги пісень» (знати напам’ять)

Іспит: Закордонна література

1) Особистість Петрарки

Франческо Петрарка народився в 1304 р. у місті Ареццо, де знайшли притулок багато політичних вигнанців після перемоги "чорних" гвельфов над "білими". В Авиньоне він учився у вчителя-латиніста, що прищепив йому смак до античної культури (див. нижче). Слави в Петрарки при житті було багато, навіть занадто. Був увінчаний у Римі лавровим вінком (видимо, це було в 1337 р.). В Авиньоне тоді перебував папський престол. Після Рима жити в Авиньоне, цьому "новому Вавилоні", П. уже не зміг. Вдачі папської курії він викриває в сонетах 136-138. В 1333 р. зробив подорож з освітньою метою по Франції, Фландрії й Німеччині, перше такого роду подорож в історії нового часу. Умер він в 1374 р. у містечку Арква, склонясь над древнім манускриптом

Читать далее

Ворошилова — Креолизованный текст в политическом дискурсе

М. Б. Ворошилова КРЕОЛИЗОВАННЫЙ ТЕКСТ В ПОЛИТИЧЕСКОМ ДИСКУРСЕ (Политическая лингвистика. - Вып. 3(23). - Екатеринбург, 2007. - С. 73-78) In this article further detail is given about the study of creolized texts: how they function in political discourse, what the main methods of their investigation are and what types of creolized texts dominate in Russian political discourse.В конце XX - начале XXI века окончательно сформировалось такое самостоятельное научное направление, как политическая лингвистика. А. П. Чудинов отмечает: "на современном этапе развития науки становится все более ясным, что политическая лингвистика, которую раньше объединял лишь материал для исследования (политическая коммуникация, "язык власти") становится самостоятельным научным направлением со своими традициями и методиками, со своими авторитетами и научными школами" [Будаев, Чудинов 2006: 19]. Одним из центральных определений политической лингвистики стало понятие дискурса. Дискурс - это многозначный термин-понятие целого ряда наук (О многообразии вариантов определения дискурса см.: [Демьянков 2003; Карасик 2002; Кубрякова 1997; Паршин 1999; Селиванова 2002; Слышкин 2000; Шейгал 2000; Чудинов 2002]). Как отмечают исследователи, дискурс, в том числе и политический, всегда находит свое выражение в тексте, он возникает и выявляется в тексте и через текст, но ни в коем случае не ограничивается им, не сводится к некоему одному тексту. Дискурс не ограничивается рамками собственно текста, а включает также социальный контекст коммуникации, характеризующий ее участников, процессы продуцирования и восприятия речи с учетом фоновых знаний. Дискурс - это текст в неразрывной связи с ситуативным контекстом, он выходит за пределы текста и включает в себя различные условия его реализации. Таким образом, дискурс существует в текстах, и поэтому анализ дискурса - это прежде всего анализ текста, но текста, "погруженного в реальность". Политический текст - это "законченное речевое произведение политической коммуникации, формой реализации которого является политический дискурс" [Феденева 1998]. Несомненно, политический текст обладает рядом специфических, присущих только ему, черт, среди которых основополагающей является идеологичность. Т. С. Магера отмечает: "политические тексты - это тексты, обладающие определенной интенцией, под которой понимается общая установка, направленность текста на достижение определенного результата" [Магера 2005: 24]. Любой политический текст имеет коммуникативную целеустановку на воздействие и убеждение, объектом которого являются самые широкие слои населения. В последние годы всё большее внимание лингвисты уделяют организации так называемых креолизованных текстов]. Действительно, особую значимость в современной политической коммуникации, по мнению целого ряда исследователей [Бойко 2006; Магера 2005; Чудакова 2005 и др.], приобретают семиотически осложненные, или креолизованные, тексты, в формировании содержания и прагматического потенциала которых взаимодействуют коды разных семиотических систем, которые в свою очередь интегрируются и перерабатываются реципиентом в некое единое целое. Несмотря на тот факт, что на уровне глубинной семантики, очевидно, не существует принципиальной разницы между значением вербальных и иконических знаков, тем не менее, специальные исследования свидетельствуют о том, что вербально и невербально передаваемая информация воспринимается по-разному. Так, информация, содержащаяся непосредственно в текстовом сообщении, усваивается лишь на 7%, голосовые характеристики способствуют усвоению 38% информации, тогда как наличие визуального образа заметно повышает восприятие - до 55%. При этом важно отметить, что если вербально представленная информация влияет на сознание индивида рациональным путём, то использование различных паралингвистических средств автоматически переводит восприятие на подсознательный уровень (Г. Г. Почепцов) [цит. по: Бойко 2006]. Кроме того, визуально воспринимаемая информация, "впечатления глаза", по мнению исследователей, вызывает у адресата большее доверие. Так, Л. Войтасек пишет: "то, что мы видим, быстрее и легче принимается как истина, вызывает меньше опасений" [Войтасек 1981: 190]. Изображение, в отличие от слова, всегда представляющего чей-то интерес или позицию, принимается, как правило, в качестве некоей объективной картинки и не соотносится в сознании адресата с той или иной политической установкой адресанта, оно кажется более демократичным [цит. по Чудакова 2005: 189]. Таким образом, можно говорить об огромной воздействующей силе креолизованного текста, что и обуславливает их популярность и акту
альность в рамках современного политического дискурса. В центре внимания исследователей политического дискурса оказались следующие жанровые разновидности креолизованных текстов: политический плакат, агитационная листовка, политическая карикатура и иллюстративный материал публицистических политтекстов. В настоящее время в ходе анализа современных научных работах, посвященных изучению политического креолизованного текста, уже можно выделить несколько сформировавшихся подходов к анализу материала: 1) семиотическое направление, в том числе работы по концептуальной метафорике; 2) структурно-риторическое направление, посвященное вопросам взаимодействия языковой и иконической составляющей креолизованного текста; 3) коммуникативное направление, в центре внимания исследователей проблема коммуникативных стратегии и тактик. Политическая карикатура. "Одной из важнейших форм невербального общения людей издавна считается карикатура", - пишет А. В. Дмитриев [www: 1]. Карикатура - как рисунок, изображающий кого-либо в намеренно преувеличенном, смешном, искаженном виде - в политической коммуникации используется, по замечанию некоторых исследователей, примерно с XIII века до нашей эры. А. В. Дмитриев связывает рождение политической карикатуры с появлением знаменитого рисунка, изображающего Рамзеса III, играющего с антилопой в шашки. Несомненно, что политическая карикатура - как один из основных видом графики - употребляется давно, но все же как особый вид искусства он начал приобретать особое значение лишь во второй половине XIX века. В настоящее время карикатура чаще воспринимается не просто как некое средство критики, иронии, но и как некое зеркало современности, чутко реагирующее на все изменения в обществе, "как значимый источник данных о взаимоотношениях между людьми, политическими событиями и властью" [Будаев, Чудинов 2006: 132].

Читать далее