Коротка Біографія етель Лилиан Войнич. Література XX століття

Біографія етель Лилиан Войнич

Це було 80 років тому - навесні 1897 року. У невеликий будиночок № 92 по вузенькій лондонській вулиці едит гров листоноша приніс бандероль із Нью-Йорка

На коленкоровому плетінні товстої книги було видрукувано одне слово - «The Gadfly» («Ґедзь» по-англійському). Малюнок на плетінні зображував перекинутий гаснучий смолоскип зі струмками диму. На корінці було відтиснуте та ж назва книги, намальовані чорний ґедзь і золотими буквами відтиснута ще одне слово - «Voynich» - Войнич

Молода жінка із блакитними очами взяла зі стола маленький перочинний ножик з перламутровим черешком і розрізала аркуші книги

Це - її книга. (Даний матеріал допоможе грамотно написати й по темі Біографія етель Лилиан Войнич. Короткий зміст не дає зрозуміти весь зміст добутку, тому цей матеріал буде корисний для глибокого осмислення творчості письменників і поетів, а так само їхніх романів, повістей, розповідей, п'єс, віршів) Її перша книга

Скільки сил і праці вклав етель Лилиан Войнич у цю книгу!.. Скільки безсонних ночей і днів самоти!.. Її думки, почуття, обурення, замилування, любов, ненависть, спостереження, враження...

етель Лилиан повільно перегортала книгу. Як читач зустріне її героїв?

Гострий сум обпалює її - того читача, чиє судження було для неї найважливішим, уже немає. Та людина, що допоміг їй стати письменницею, вигляд якого допоміг їй створити образ героя цієї книги,- загинув. Так безглуздо, так жахливо... Він, задумавшись, переходив лінію приміської залізниці й потрапив під поїзд. Він пішов від царської шибениці, від кулі турецького загарбника, від італійського карабіна - і тут, у мирному Лондоні, потрапив під поїзд...

Вона й зараз чує його високий ласкавий голос. Він називав її Лили й жартівливо - Булочка, по її дівочого прізвища - Буль.

Вона називала його своїм опікуном. Він був їй сьогоденням іншому, самим улюбленим іншому - цей російський революціонер і письменник, що жив у Лондоні, тому що змушено був бігти з Росії, рятуючись від переслідувань жандармів. У Європі, Америці, Японії він був відомий під ім'ям Степовика. Лили знала, що його сьогодення ім'я Сергій Кравчинский.

Вони познайомилися наприкінці 1886 року в Лондоні. етель Лилиан, вражена книгою Степовика «Підпільна Росія», прийшла до нього просити ради. Вона сама хотіла поїхати в Росію й переконатися, чи дійсно гне царату так жахливий, чи дійсно в Росія є такі герої-революціонери, як він писався

Степовик довідався, що народилася Лили в Ірландії в 1864 році, що батько її Джордж Буль був викладачем математики й умер через півроку після її народження. (Зараз він уважається найбільшим ученим, основоположником математичної символічної логіки.) Дитинство і юність Лили пройшли в бідності. Одержавши невелику спадщину, вона закінчила консерваторію в Берліні, але хвороба рука перешкодила їй стати музиканткою

Степовик став учити Лили російській мові. Незабаром вони вже читала Лермонтова. А коли навесні 1887 року Лили зібралася в Росію. Степовик постачив її всякими напуттями й дав їй адреса сестер своєї дружини, що жили Впетербурге.

Два роки провела Лили в Росії. Вона жила в столиці й у селах. Вона познайомилася з вищим петербурзьким світлом і з бідними курсистками-медичками, вона жила гувернанткою в маєтку одного з вищих сановників царського двору й бувала в убогих халупах умираючих від голоду селян, розмовляла з літераторами, проводила годинники очікування в прийомної петербурзької в'язниці спередачей.

Живучи в сестер дружини Степовика, Лили тісно зблизилася з революційним середовищем, тому що чоловік однієї із сестер був народовольцем

Це була епоха розгрому народовольческого руху, епоха настання реакції. За кілька тижнів до приїзду Лили в Росію були арештовані старший брат В. И. Леніна - Олександр Ульянов і його товариші. Першим враженням молоденької англійки від Росії була звістка про страту А. И. Ульянова і його соратників. Лютим переслідуванням революціонерів, гонінням на передову печатку, указом «про кухаркиних дітей» царський уряд охороняв свої підвалини

Але, незважаючи на реакцію, що наступила, революційна Росія продовжувала героїчну боротьбу із самодержавством. Одне за іншим спалахували селянські хвилювання, «безладдя» на фабриках і заводах, передова інтелігенція проголошувала ідею самопожертви, російські художники присвячували свої картини мученикам за ідею. Сучасники ще відчували подих недавніх героїчних подвигів народовольців. Благоговіння перед пам'яттю загиблих революціонерів, думка про «заживо похований» у в'язницях і на каторзі товаришах, надихали нові покоління. Одночасно одержали велике поширення ідеї Лева Толстого про порятунок людства за допомогою оновленого християнства

Розібратися в цих протиріччях було нелегко не тільки для молодої іноземки. Але сама російська дійсність навчала Лили Буль. Англійка відчула, що її життя, вся її доля вже назавжди зв'язані Сроссией.

Навесні 1889 року Лили повернулася на батьківщину. З Росії вона відвозила незабутні на все життя враження про велику країну, глибокий жаль до її нещасть і жагуче замилування мужністю росіян революціонерів

Вона довідалася й полюбила російську літературу. Вона полюбила твори Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, Грибоєдова. Особливо хвилювало її творчість сучасників - Гаршина, Салтикова-Щедріна, Достоєвського, Гліба Успенського. Полюбила вона й російські народні пісні, з якими познайомилася під час своєї поїздки по Волзі

Повернувшись в Англію, Лили Буль ділилася своїми враженнями зі Степовиком

Саме в цей час С. М. Степовик писав їй: «Ах, Лили, якщо б Ви знали, як мені Ваші описи природи подобаються. Позитивно Ви повинні спробувати свої сили на письменстві. Хто може двома-трьома рядками, іноді - словами схопити й передати характер природи, той повинен уміти, або принаймні може вміти, схоплювати так само рельєфно й зрозуміло характер людини і явища життя - якщо тільки він досить довго й уважно спостерігав їх (підкреслений Степовиком.- Е. Т.), (що незрівнянно сутужніше, звичайно, чим спостереження природи). Про це ми поговоримо, коли приїдете». (Цей лист від 22 серпня 1889 року е. Л. Войнич берегла все життя, як найдорожчу реліквію.)

Пішовши раді свого друга, е. Л. Буль вирішила «спробувати свої сили на письменстві».

Незабаром після повернення з Росії вона початку писати книгу. Це був роман про тих, кого вона близько знала й довго й уважно спостерігала, про тих, кого вона любила й ким захоплювалася, -про героїв-революціонерів. е. Л. Буль працювала над своєю першою книгою шість років - з 1889 по 1895 рік. Це були роки її активної участі в російському революційному русі, роки її близького співробітництва зі Степовиком, роки посиленої роботи над перекладами росіянці літератури

Саме в цей час (наприкінці 1889 року) Степовик організував у Лондоні Суспільство друзів російської волі, у яке ввійшли видні англійські прогресивні діячі. Із середини 1890 року це Обществостало випускати англійською мовою щомісячник «Вільна Росія». У цьому журналі друкували статті й нариси про положення в Росії, публікували переклади добутків російських письменників. е. Л. Буль була членом виконавчого комітету Суспільства й працювала в редакції «Вільної Росії».

У будинку Степовика е. Л. Буль зустрічалася з політичними діячами багатьох країн, з італійськими, польськими емігрантами. Познайомилася й з Ф. енгельсом, у якого один раз була будинку. Познайомилася з багатьма англійськими письменниками - друзями Степовика - Бернардом Шоу, Вільямом Моррисом, Оскаром Уайльдом і іншими. Але ближче всіх були для неї друзі Степовика - російські політичні емігранти. Вона дружила з Г. В. Плехановим, П. А. Кропоткиним, В. И. Засулич

У будинку ж Степовика зустрілася е. Л. Буль із людиною, ім'я якого стало її ім'ям,- з польським революціонером Михайлом Вильфридом Войничем, що біг із Сибіру. От що розповідає е. Л. Войнич про свою зустріч із ним:

«Бежав із Сибіру в 1890 році, він нарешті досяг Гамбургу, не маючи ніяких засобів. У цей час між Німеччиною й царським урядом був договір про видачу політичних злочинців. Тому Войнич ховався в доках, ховаючись у штабелях дощок, ожи-\дая, поки одне невелике судно, навантажене фруктами, відправиться в Лондон. Продавши все, що в нього ще залишалося, включаючи жилет і окуляри, він зібрав грошей, щоб оплатити квиток третього класу

Після довгого й бурхливого плавання Войнич увечері 5 жовтня 1890 року прибув у лондонські доки, брудний, голодний, без копійки грошей. Не знаючи англійської мови, він ішов по Торговельній вулиці, простягаючи перехожим клочек паперу з єдиною лондонською адресою, що у нього був,- адресою Степовика. Нарешті до нього підійшов студент-єврей, що подрабативал на тютюновій фабриці в нетрях, де тулилися іноземці, неподалік від доків, і запитав по-російському: «У Вас вид політичного, Ви із Сибіру?»

Студент цей і проводив його до будинку Степовика. Саме в цей вечір Степовик очікував іншого емігранта, і його дружина, сестра дружини, я й (якщо не помиляюся) Фелікс Волховский - всі були там, коли прибув незнайомець із доків

- От ще один! - сказав Степовик і пояснив нам, що це не той емігрант, якого ми чекали

Коли Войнич помився й переодягся в чисте плаття, він обернувся до мене й запитав по-російському:

- чи Не міг я бачити Вас раніше? Ви не були у Варшаві на пасці в 1897 році?

- Так,- відповіла я

- Ви стояли в сквері й дивилися на цитадель? Коли я знову відповіла «так», він сказав мені, що був в'язнем тої самої цитаделі й у той день бачив мене з тюремного віконця».

М. В. Войнич (1865-1930) народився під Ковно (нині Каунас) у родині бідного чиновника, поляка. Після гімназії він здав іспити при Московському університеті й одержав звання аптекарського помічника. М. Войнич був активним діячем польської соціал-революційної партії «Пролетаріат», він займався пропагандою, поширював нелегальну літературу, здобував типографський шрифт, фальшиві паспорти, збирав гроші для революційної роботи. Коли в 1884 році були арештовані керівники партії «Пролетаріат»- Л. Варинский, Ст. Куяицкий і інші,- М. Войнич намагався організувати їхню втечу, але незабаром був арештований сам - йому тоді ще не здійснилося й двадцяти років. Після півтора років висновку в Александровской цитаделі у Варшаві, М. Войнич був засланий у Сибір, а звідти біг в Англію. Все його майно становив маленький перочинний ножик з перламутровим черешком...

У Лондоні М. Войнич став найближчим співробітником Степовика й разом з ним був одним з організаторів Фонду Вільної Російської Преси, створеного для друкування й поширення в Росії всілякої революційної літератури. М. Войнич відав організаційними справами Фонду і його книжковим складом. На цьому складі були зібрані й звідси направлялися в Росію твору декабристів, твору Герцена, Чернишевського, Плеханова, нелегальні видання Салтикова-Щедріна, Шевченко, видання «Народної волі», біографії народовольців і переклади на російську мову творі Маркса й енгельса.

е. Л. Войнич читала й вивчала цю літературу й сама брала участь у неї транспортуванню

Всі ці роки е. Л. Войнич під керівництвом Степовика посилено займалася перекладами російської літератури на англійську мову. Вона спеціально вивчила український і польську мови, щоб читати в оригіналі твору Тараса Шевченко, Адама Міцкевича і Юлиуша Словацького. В 1893 році в Лондоні вийшла книга розповідей В. М. Гаршина в перекладі е. Л. Войнич. Це був її перший виступ у літературі. Вона перевела чотири розповіді Гаршина: «Червона квітка», «Зі спогадів рядового Іванова», «Боягуз» і «Подія». Книга вийшла з передмовою Степовика

Написав Степовик передмова до іншої книги її перекладів, що вийшла в 1895 році. Це був збірник «Російський гумор», що входив у серію видань, присвячену гумору різних країн. У передмові Степовик відзначала майстерність перекладачки, у досконалості владеющей росіянином мовою

Крім добутків Н. В. Гоголя, М. Е. Салтикова-Щедріна, А. Н. Островського, Ф. М, Достоєвського, Г. Успенського й іншого російського письменників, е. Л. Войнич перевела для цього збірника й пропагандистську брошуру самого Степовика - «Казку про копійку».

В 1894 році Суспільство друзів російської волі випустило для ознайомлення широкої публіки зі своїми цілями й завданнями, для пропаганди ідей російського революційного руху збірник «Нігілізм як він є». У цей збірник увійшли дві політичні статті Степовика. В одній з них він викладав свою точку зору на завдання, що коштують перед російським революційним рухом, в іншій указував на більшу роль, що може зіграти в цьому русі пропаганда за кордоном ідей російської революції й залучення до неї симпатій громадськості Західної Європи. Обидві ці статті Степовика переклала на англійську мову е. Л. Войнич

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: