Коротка Біографія Салтикова-Щедріна. Салтиков-Щедрін Михайло Евграфов

Великий російський сатирик-реаліст Михайло Євграфович Салтиков (Н. Щедрін - був його літературний псевдонім) народився в поміщицькій родині 15(27) січня 1826 року в селі Врятував-Кут Калязинского повіту Тверской губернії

Родина майбутнього письменника відрізнялася суворими кріпосницькими вдачами. Мати, по походженню з купецького заможного середовища, особливо була жорстокої в обігу із кріпаками й весь зміст свого життя бачила в збільшенні багатства родини за рахунок невтримної експлуатації селян. Кріпосницький^-кріпосницькі-куркульсько-кріпосницькі вдачі переносилися й на сімейні відносини. Сучасники розповідають, що родина Салтикових «була дика й нравная; відносини між членами її відрізнялися якоюсь звіриною жорстокістю».

Щедрін у своїх добутках часто показував деспотизм і розпад сімейних відносин у дворянському середовищі, малював тип куркуля-кулака-поміщиці-кулака. Така Орися Петрівна в романі «Добродії Головлеви» і Ганна Павлівна Затрапезна в «Пошехонской старовині».

Письменник на досвіді життя в рідному домі, а потім під час служби в провінції спостерігав всі жахи кріпосного побуту, диких сімейних вдач. (Даний матеріал допоможе грамотно написати й по темі Біографія Салтикова-Щедріна. Короткий зміст не дає зрозуміти весь зміст добутку, тому цей матеріал буде корисний для глибокого осмислення творчості письменників і поетів, а так само їхніх романів, повістей, розповідей, п'єс, віршів) «Я бачив очі, -говорить він,- які нічого не могли виражати, крім переляку, і чув крики, які роздирали серце». Щедрін почав себе пам'ятати з моменту, коли його жорстоко висікли. «Було мені тоді,- згадує він,- мабуть, року два, не більше».

В 1836 році Михайло Салтиков надійшов у третій клас Московського дворянського інституту, а через рік його, як кращого учня, перевели в Царскосельский ліцей, де колись учився й Пушкіна. Тут юнак випробував величезний плідний вплив статей В. Г. Бєлінського й почав писати вірші. В 1844 році Михайло Євграфович закінчив Царскосельский ліцей і визначився на службу чиновником у канцелярії військового міністерства. Зв'язку з літературою він не перервав. У кращих журналах того часу - в «Вітчизняних записках» і «Сучаснику» - Салтиков друкував рецензії на знову вихідні книги. Його особливо цікавили питання виховання, книги для дітей. В 1847 році з'явилася в пресі перша повість Салтикова - «Протиріччя», а за нею (в 1848 році) і інша - «Заплутана справа».

Автор проповідував ідеї утопічного соціалізму й глибоко співчував революційним методам рішення суспільних питань. У повісті «Заплутана справа» відбилися серйозні зрушення в суспільному й ідеологічному житті Росії й Західної Європи другої половини 40-х років. У країні насувалася та гроза селянських повстань, рупором яких з'явилися багато бойових і жагучих статей В. Г. Бєлінського останнього періоду, особливо його знаменитий лист до Гоголя, що стало маніфестом всієї демократичної Росії. На Заході, у Франції, Німеччині, Австрії, прокотилася хвиля буржуазно-демократичних революцій. У цих умовах кращі люди Росії, серед них і автор «Заплутаної справи», розраховували на близькість російської революції. Царський уряд був переляканий революційними подіями в Європі, загостренням селянської боротьби в Росії. Звернули увагу й на повість Салтикова «Заплутана справа». Автор її був арештований і під конвоєм спрямований на службу у В'ятку. Посилання тривало до 1855 року

Тут Салтиков на особистому досвіді познайомився з поміщицьке - кріпосницькою Росією, з положенням селянських мас, з огидним побутом чиновників, з «діяльністю» царських адміністраторів-бюрократів. Ці живі спостереження лягли в основу «Губернських нарисів» - першого великого сатиричного добутку, уперше підписаного псевдонімом «Н. Щедрін». Опубліковано вони були в 1856-1857 роках на сторінках журналу «Російський вісник».

Повернувшись із посилання в Петербург, Щедрін надійшов на службу в міністерство внутрішніх справ, а в 1858 році його призначили вице - губернатором у Рязанську губернію. На цьому пості він робив всі, щоб не дати в образу мужика. Це поставило Щедріна у важкий конфлікт із чиновниками й поміщиками, з губернатором. Тому він переїхав у Твер. Тут він також обіймав посаду віце-губернатора й продовжував мужню боротьбу з беззаконням, хабарництвом

Діяльність у Рязані й В'ятці переконала Салтикова в безплідності чесного служіння народу в умовах царського самодержавства, панування поміщиків і чиновників. Це допомогло письменникові рішуче розстатися з деякими ліберальними надіями й зблизитися з революційно-демократичним табором Чернишевського й Добролюбова.

Навесні 1862 року Щедрін іде у відставку й присвячує себе винятково літературі, зближається із кружком «Сучасника»- журналу, що розвиває ідеї російської революційно-селянської демократії

Прихід в «Сучасник» відбувся у важкий час. Добролюбов в 1861 році вмер, а Чернишевського в 1862 році заарештували й заслали на каторгу. Наступила жорстока політична реакція. Однак письменник не розгубився. Разом з Некрасовим він продовжив справу Чернишевського й Добролюбова, розгорнув енергійну роботу в «Сучаснику». Обстановка в журналі була дуже важкої,- давила й гнітила цензура, що ведуть працівники редакції відходили від дорогих Щедріну ідей Чернишевського. В 1864 році Щедрін вирішив припинити літературну діяльність. Він знову надійшов на державну службу по міністерству фінансів - головою казенної палати в Пензі, а потім у Гулі й Рязані

На досвіді цієї служби письменник остаточно переконався в тім, що такого роду діяльністю він не може домогтися яких-небудь істотних результатів у своєму служінні Росії і її народу. Улітку 1868 року він іде (і цього разу остаточно) у відставку. У цей час Некрасов, очоливши «Вітчизняні записки», запросив у журнал Щедріна. Тут сатирик проробив співредактором, а потім і редактором аж до заборони журналу (1884).

Напружену редакторську роботу Щедрін сполучив з кипучою творчою діяльністю. Рідка книжка «Вітчизняних записок» виходила без його добутків. У них дана нещадна й гнівна критика, з погляду інтересів народної Росії, усього самодержавно-буржуазного ладу, царської політики, післяреформених економічних порядків («Ознаки часу», 1863-1871; «Листа про провінцію», 1868-1870; «Притулок Монрепо», 1878-1879; «Добродії ташкентци», 1869-1873; «Помпадури й помпадурші», 1863-1874; «Історія одного міста», 1869-1870; «Добромисні мови», 1872-1876 і інші добутки).

Величезну творчу роботу Щедрін продовжував і в 80-е роки. У цей час з'являються його нові, видатні добутки: «Сучасна ідилія» ( 1877-1883), «За рубежем» ( 1880-1881), «Листа до тетеньке» ( 1881-1882), «Життєві дрібниці» ( 1886-1887), «Казки» (1886), «Пошехонская старовина» ( 1887-1889) і др.

Особисте життя, вся обстановка роботи зложилося в письменника вкрай важко. Похитнулося і його здоров'я. В 1884 році царський уряд заборонив видання журналу «Вітчизняні записки». Письменник з великим щиросердечним болем пережив цю подію; він змушений був співробітничати в далекі йому журналах. Самотнім Щедрін був і у своїй родині. Ні дружина, ні діти не розділяли його напряму думок, не розуміли його інтересів. В 1886 році він писав докторові Н. А. Білоголовому: «Я глибоко нещасливий. Не одна хвороба, але й вся взагалі обстановка настільки підтримує в мені дратівливість, що я ні однієї мінути пільгової не знаю... Нізвідки ніякої допомоги, ні в кому ні найменшого жалю до людини, що гине на службі суспільству»

30 квітня 1889 року Салтиков-Щедрін умер. Поховали його в Петербурзі, на Волковом цвинтар

Джерела:
Салтиков-Щедрін М. Е. Добродії Головлеви. Челябінськ, Південно-Уральське кн. изд-в, 1977.

Анотація:

У романі відбите життя поміщицької родини Головлевих в умовах післяреформеної Росії.

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: