Лермонтов М. Ю. Сповідь і проповідь у поезії М. Ю. Лермонтова

Лермонтов М. Ю.

Твір по добутку на тему: Сповідь і проповідь у поезії М. Ю. Лермонтова

І зірки слухають мене,
Променями радісно граючи
М. Ю. Лермонтов

Поезія М. Ю. Лермонтова - сповідь незалежного й вільного духом людини
У пору свого творчого розквіту М. Ю. Лермонтов створює ряд віршів про дружбу, про природу, про батьківщину. У ці вірші Лермонтов вкладає величезну соціальну й художню значимість, з великою твердістю й мужністю розкриває свої погляди на сучасне йому суспільство, із глибокою щирістю й прямотою передаючи свої затаєні почуття й переживання. Лірика Лермонтова - це розповідь поета про себе, про відносини до навколишнього світу. У віршах Лермонтова виражені глибокі патріотичні почуття, туга за волею, прагнення до любові. Ліричний голос поета - це голос передових людей тої епохи. У цей час, після поразки декабристського повстання, дух невдоволення й протесту не вгасав у російському суспільстві. Всі ці настрої захопили поета. У цьому криється причина жагучої ненависті поета до влади й презирства до світського середовища
Для раннього періоду творчості Лермонтова характерні тривога, почуття не заспокоєності. Він чекає боротьби. Це настрій з найбільшою виразністю виявилося у вірші “Вітрило”. Самотнє вітрило в безкраїм морі символізує почуття незадоволеності. Заколотне вітрило “просить бури”. Тільки в боротьбі Лермонтов бачить щастя людини
Вищого зльоту гнівний протест М. Ю. Лермонтова досяг у вірші “Смерть поета”. У ньому поет виступив виразником народного гніву, захисником слави народної, росіянці культури. Вірш Лермонтова повно ненависті й презирства до вбивці А. С. Пушкіна. Поет обвинувачує не тільки виконавця чорного задуму, але й тих, від кого це виходило. Це вірш Лермонтова як би перетворюється в обвинувальний акт проти вартих у трону “Волі, Генія й Слави” катів
Убивці й таємним винуватцям злодіяння Лермонтов протиставив піднесений образ поета. Для Лермонтова А. С. Пушкін не тільки великий художник - він і великий вольнолюбец: дарунок його був вільний і сміливий, він один повстав проти “думок світла” і, як його герой, упав у нерівному двобої. Лермонтов підтримував гордість і волелюбність поета
У своєму соціальному оточенні поет випробовує болісне почуття самітності. Тема самітності проходить через ряд його віршів. Найбільше яскраво вона звучить у вірші, скорботні інтонації якого з особливою виразністю відбивали обстановку тридцятих років дев'ятнадцятого століття

І нудно й смутно, і комусь руку подати
У мінуту щиросердечної негоди

Це вірш цікаво тим, що в ньому найбільше повно відбилися особливості лірики поета, прийому його листа. Погляд поета зосереджений не стільки на зовнішньому світі, скільки на щиросердечних переживаннях людини. У цьому вірші Лермонтов оголює боротьбу протилежних думок. Велике місце в лірику Лермонтова займають пейзажні замальовки. Лермонтов дуже тонко почуває красу природи. Зображення природи використовується як засіб розкриття внутрішнього миру. У віршах виникає образ сосни, що тужить про пальму - про незбутнє щастя; самотнього стрімчака, від якого ранком умчалася “хмаринка золота”; самотнього дубового аркуша, що відірвався від гілки рідної й ніде не знаходить притулку. Кращим віршем із цього ряду є вірш “Виходжу один я на дорогу.”. Воно перейнято скорботними думками про минуле й майбутнє, від якого, на думку автора, нема чого чекати:

Уже не чекаю від життя нічого я,
І не жаль мені минулого нітрохи.

Але ці смутні роздуми поет відганяє думками про красу російської природи. У вірші “Поет” Лермонтов розкриває свої погляди на роль поезії. Він нагадує про тім часі, коли могутні слова поета запалювали бійця для битви й звучали “як дзвін на вежі вічової в дні торжеств і лих народних”. Йому далекий образ поета як людини вибраного, протипоставленого “незначній юрбі”. Тривога за долю російської літератури чутна в цьому вірші. Лермонтов розуміє, що джерела безідейної поезії кореняться у відсталості дворянського суспільства
Лермонтов гаряче любив Росію. Вищого зльоту почуття патріотизму досягає у вірші “Бородіно”. Героєм вірша є не воєначальник, не полковник, не генерал, а рядовий солдат. В образі героя вірша Лермонтов втілив своє подання про кращі риси людини з народного середовища. Його артилерист, воїн-патріот з нетерпінням чекає битви з ворогом і засмучений довгою відсутністю. Він розуміє значення Бородінської битви й готовий віддати життя за щастя Батьківщини. Високим героїзмом оточений образ полковника, у вуста якого вкладені слова: “Хлопці, не Москва ль за нами?”
Реакційна критика обвинуватила поета в тім, що він не любить російський народ. На це Лермонтов відповів своїм ідейним супротивникам віршами “Як часто пестрою толпою оточений.” і “Батьківщина”. У цих віршах показується трагедія поета, що поневоле пов'язаний з незначним середовищем, але не живе й не хоче жити її інтересами. Який для нього вихід, превосходно показує його “Батьківщина”. У вірші “Батьківщина” поет виразив почуття передових людей свого часу
Лірика Лермонтова вражає не тільки глибиною думки, силоміць почуття, художньою досконалістю. У своїх віршах він виступає насамперед як громадянин, що бичує пороки сучасності, як вольнолюбец, що нехтує владу, і як патріот, повний думок про Батьківщину, про народ. Лермонтов - поет-громадянин, що глибоко усвідомить суспільне значення мистецтва.

lermontov/raznoe39

Історія народу й закони розвитку мови. Питання методу в мовознавстві. Як написати шкільний твір. Книжкові передмови - збірник творів і есе по літературі

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: