МИКОЛА ГУМИЛЕВ: МОДЕЛЬ МИРУ Дослідницька робота 12

ІСПИТ Реферат  Рим  Вовчиця з пащею кривавої  На білому, білому стовпі,  Тобі, увінчаною славою,  По праву привіт тобі.  З тобою дитини, два брати,  До сосків прагнуть припасти.  Вони не люди - вовченята,  У них звірина масть.  Не правда ль, ти їх любила,  Як миленьких, встарь, коли,  Ричачи від лайливого порошачи,  Спалювали вони міста?  Коли ж у царство спокою  Вони умчалися, як подих,  Ти, довго й страшно ниючи,  Могилу рила для трьох.

 Вовчиця, твоє місто той же,  У тої ж швидкої ріки.  Що мармур високі лоджії,  Колон його завитки,  И лик мадонн натхненний,  И храм Знятого Петра,  Покуда тут незмінно  Зяє твоя нора,  Покуда жорсткі трави  Ростуть зі старезних каменів  И дивиться місяць кривавий  Залізних римських ночей?!  «Здавалося б, сказано всі, думка завершена.

Але, як і в багатьох інших віршах, поет знаходить на закінчення слова, що створюють перед очами читача величезну історичну панораму й звучні як пророцтво.  И місто цезарів чудових,  Святих і великих тат,  Він міцний слідом закличних  Кошлатих звіриних лабетів.  Можна написати багато сторінок про велич і монументальність вічного міста. Але те, що вдалося зробити.

Гумилеву, і притім усього в декількох строфах, вражає. Кожне слово тут нагадує впевнений мазок кисті майстри, і виникаюча картина навряд чи має собі рівну. Поет вибрав саму головну прикмету цього міста - капітолійську вовчицю, що разом зі своїми дітьми-вовченятами й персоніфікує колишню могутність Рима. І дійсно, у порівнянні з алегоричною вовчою норою здаються незначними й мармур архітектурних споруджень, н натхненний лик настільки популярних тут мадонн. А як жорстко й зловісно звучать слова: "И дивиться місяць кривавий залізних римських ночей!" Адже ніхто ще не спробував укласти всю майже трехтисячелетнюю римську історію в ці "залізні ночі". Ну н нарешті, хіба не гудить ототожнення величі й міцності Рима із закличними слідами звіриних лабетів?

»28  Вірш «Венеція», «як і більшість інших його (Гумилева) італійських віршів, аж ніяк не зображує сучасне місто. Останній здається абстрагованим від часу й тому не цілком реальним. У нього без праці вписали б будь-які гофмановские герої... Але, саме головне, у цьому вірші передане відчуття фантастичності всього побаченого поетом, а дорівнює й величі надзвичайної панорами, що відкрилася перед ним. Адже глибина будь-якої картини у величезній мері залежить не тільки від достоїнств її самої, але й від проникливості око, що вдивляються в неї.  Пізно.

Гіганти на вежі  Гулко вдарили три.  Серце ночами бесстрашней,  Подорожанин, мовчи й дивися.  Місто, як голос наяди,  У примарно-світлому колишньому,  Мережив узорней аркади,  Води застигли склом.  Вірно, приховують чаклунок  Завіси чорних гондол  Там, де вогні на лагуні -  Тисячі вогненних бджіл.  Лев на колоні, і яскраво  Левині очі горять,  Тримає Євангеліє Марка,  Як серафими, крилатий.  А на висотах собору,  Де від мозаїки блиск,  Чу, голубиного хору  Подих, воркованье й плескіт.

27 Верховский Ю. Шлях поета / Н. С. Гумилев: pro et

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: