Молоді Турбіни, приголомшені смертю матері, всетаки зуміли

«ДУМКА СІМЕЙНА» У РОСІЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ПО РОМАНОВІ «БІЛА ГВАРДІЯ»

  Дружно... живете.

М. Булгаков

Михайло Опанасович Булгаков письменник складний, але в той же час ясно й просто викладає найвищі філософські питання у своїх добутках. Його роман «Біла гвардія» розповідає про драматичні події, разворачивающихся в Києві взимку 19181919 років. Письменник диалектически міркує про діяння рук людських: про війну й світ, про ворожнечу людської й прекрасному єднанні «родині, де тільки й можна вкритися від жахів навколишнього хаосу».

Початок роману оповідає про події, що передують описаним у романі. У центрі добутку родина Турбиных, що залишилася без матері, охоронниці вогнища. Але цю традицию вона передала своєї дочки Олені Тальберг. Молоді Турбіни, приголомшені смертю матері, всетаки зуміли не потіряться в цьому страшному світі, змогли залишитися вірними собі, зберегти патріотизм, офіцерську честь, товариство й I братерство. Саме тому їхній будинок притягає до себе близьких I друзів і знайомих. До них посилає сестра Тальберга свого сина, Лариосика, з Житомира

И от цікаво, немає самого Тальберга, чоловіка Олени, що сбежали й бросили дружину в прифронтовому місті, але ТурБины, Николка й Олексій, тільки раді, що очистився їхній будинок від далекого їм людини. Не треба брехати й пристосовуватися. Тепер навколо тільки рідної й родинної душі

Вес прагнучих і стражденних приймають у будинку 13 по Алексеевскому спуску

Сюди, як до рятівної пристані, прибувають Мышлаевский, Шервинский, Карась друзі дитинства Олексія Турбіна, сюди прийняли й робко пристали Лариосика Ларіона Суржанского.

Олена, сестра Турбиных, охоронниця традицій будинку, у якому завжди приймуть і допоможуть, обігріють і посадять за стіл. А будинок цей не просто гостинний, але ще й дуже затишний, у якому «меблі старого й червоного оксамиту, і ліжка із блискучими шишечками, потерті килими, строкаті й малинові, із соколом на руці Олексія Михайловича, з Людовиком XIV, що ніжиться на березі шовкового озера в райському саду, килими турецькі з дивовижними завитушками на східному полі... бронзова лампа під абажуром, кращі на світі шафи із книгами, золочені чашки, срібло, портьєри всі сім пишних кімнат, що виховали молодих Турбиных...».

Відразу може цей мир розсипатися, тому що на місто наступає Петлюра, а потім і захоплює його, але немає в родині Турбиных злості, беззвітної ворожнечі до всього не перебираючи. Вони пручаються ворогам, поки це вимагає їхній військовий борг, і прагнуть зрозуміти, що ж відбувається в навколишнім оточенні. Чому валить звичний мир? Може бути, у цьому є їхня провина, занадто безтурботно й щасливо жили вони у своєму мирке, відгороджені від зовнішніх проблем. А навколо всі вже змінилося, і треба прийняти цю нову дійсність. І Турбіни її приймають, вони лише не хочуть втратити те пречервоне, що було в минулому: родину, будинок, друзів. Олексій ТурБин тривожно й з надією запитує у священика: «Може, скінчиться все це колинебудь? ДаліТе краще буде? »

Це ж питання цікавить і письменника. Він неодноразово вустами своїх героїв буде міркувати, мріяти й сподіватися на майбутнє. Адже це основна риса людини сподіватися на краще. І не просто мріяти, а справами своїми наближати це майбутнє, втілювати його в життя. Головне, у чому впевнені Турбіни, що треба міцно згуртуватися, узятися за руки, тоді очікуване щастя прийде. Адже вони так молоді, все життя в них спереду.

Зараз герої намагаються зрозуміти й визначити своє місце в цієї нової, поки ще незвичної для них життя. Вони уверены тільки в одному, що не покинуть друзів, Батьківщину, свій будинок. Може, усе зміниться навколо, але залишаться неминущі цінності: родина, дружба, любов

Роман закінчується оптимістичною нотою. Герої на порозі нового життя, вони впевнені, що самі важкі испытания залишилися за. Вони живі, у колі родини й друзів обреотут своє щастя, не віддільне від нової, поки ще не зовсім ясної майбутньої перспективи

М. А. Булгаков оптимістично й філософськиурочистийале закінчує свій роман: «Все пройде. Страждання, борошна, кров, голод і мор. Меч зникне. А от зірки залишаться, коли й тіні наших тіл і справ не залишиться на землі. Немає жодного людини, який би цього не знав. Так чому ж ми не хочемо звернути свій погляд на них? Чому?»

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: