Моральна мужність у особистісному становленні вихованця

Процес виховання особистості здійснюється більш ефективно, коли проявляється суспільно значуща гармонія усіх зовнішніх сил-детермінант, які спрямовуються на особистість, забезпечуючи її морально-духовний розвиток. Однак виховні реалії далекі від цієї гармонії: соціальні детермінанти найчастіше діють різновекторно і суперечливо щодо прогресивного розвитку особистості. Єдина виховна лінія здебільшого відсутня; на індивідуальному рівні вона породжує проблему морального конфлікту, вибору і певної особистісної позиції.

У виховному середовищі проявляється потужна особистісно деструктивна дія (перешкода), яка створює внутрішній конфлікт для вихованця, з якого йому важко виходити самостійно.

Так, внаслідок науково обґрунтованого виховного впливу педагога у вихованця формується (хоч і не стійка) позитивна моральна структура, якої він прагне дотримуватися у шкільному житті. Це приносить йому емоційне задоволення і сприяє особистісному самоствердженню. Однак іноді його ровесники чи старші особи навмисно тиснуть на нього, щоб змінити його моральну спрямованість.

Сила цього тиску може бути різною: від легкого навіювання до справжнього посягання

На свободу вихованця. Робиться все, щоб вихованець не просто відмовився від свого

Поведінкового сценарію, а прийняв ціннісно протилежний.

У такій ситуації бажано, щоб вихованець психологічно не зламався, вистояв, протиставив руйнівній груповій волі власну захисну волю. Йдеться про вольовий розвиток вихованця, зокрема про виховання моральної мужності як готовності рішуче діяти у несприятливих для себе обставинах, відстоюючи свою позицію. Тому виховання мужності й інших вольових якостей (наполегливості, цілеспрямованості, витримки, сміливості тощо) має передувати формуванню моральних якостей вихованців, оскільки вони набувають моральності через використання вольових утворень, а не стають вольовими через використання моральних настанов.

Вихованню моральної мужності сприяють:

- розв'язання вихованцем проблемних ситуацій, коли необхідно прийняти рішення в умовах вибору;

- формування у вихованця вміння мобілізувати всі свої сили на досягнення прийнятої мети і готовності за необхідності діяти наперекір думці групи;

- формування у вихованця готовності до відкритої і принципової критики, незважаючи на її об'єкт і можливі неприємності.

Отже, мужність виступає провідною вольовою рисою, яка мобілізує особистість на досягнення важливих для неї цілей. Такі цілі завжди виникають у психологічно складних для особистості ситуаціях, її здатність до їх подолання є свідченням сформованості готовності до самоствердження.

Особистісні надбання вихованця як критерій його суспільної затребуваності

Особистісне функціонування вихованця набуває для нього особливого сенсу, коли він постійно підтримує зв'язок між своєю життєдіяльністю і людьми, що оточують його (батьками, педагогами, дорослими). Світ дорослих, на відміну від світу ровесників, задає для вихованця ідеальну мотиваційно-ціннісну перспективу; в цьому вбачається його важливість і унікальність. Однак зв'язок між життєдіяльністю вихованця і його оточенням недоцільно зводити до того, що вихованець самостійно його відокремить і перетворить на предмет безпосереднього осмислення. Такий процес може розтягнутися у часі і не принести очікуваних результатів.

Головного виховного значення набуває змістова характеристика цього зв'язку-відношення, тобто понятійна система, в якій цей зв'язок має оформлятися у свідомості вихованця. Йдеться про когнітивний компонент, на основі якого має виникнути переживання його суб'єктивної значущості. З цією метою у словниковий запас вихованця

чи поразка можуть набувати якісно іншого значення: успіх заважатиме особистісному розвитку вихованця (варіант 1), а поразка - сприятиме йому (варіант 2).

Варіант 1. Емоційно неврівноважений вихованець, роздратовуючись на свого ровесника, кривдить його вчинком або словами. У відповідь той теж бурхливо реагує. Сприймаючи такий емоційний стан ровесника, вихованець долучає до свого почуття злості, яке він задовольнив у зовнішній дії, ще й почуття задоволення від своєї зверхності.

Поєднання цих негативних переживань зміцнює особистісну Его-структуру, що перешкоджає моральному його становленню. Своїми образливими діями він завдає моральної шкоди і своєму ровесникові, пригнічуючи його моральні потенції.

Варіант 2. Вихованець аналогічно емоційно діє щодо ровесника, але вже з іншим способом емоційного реагування. Скривджений ровесник зовні не демонструє своїх переживань, навіть проявляє терпіння, знаючи емоційно-моральні вади вихованця. За такої поведінки ровесника вихованець не відчуває своєї зверхності і задоволення від образи: він виявляється емоційно переможеним. Його відчуття цілковитої емоційної поразки слугує сильним поштовхом до особистісної рефлексії: він вважає своє переживання злості й терпіння як моральне надбання ровесника. Зроблений ним висновок змушує його зайняти іншу поведінкову позицію, стати скромнішим у міжособистісних взаєминах. За такої ситуації емоційна поразка є засобом морального вдосконалення підростаючої особистості.

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: