Мова роману Євгеній Онєгін — художній аналіз. Пушкіна Олександр Сергійович

Пушкіна з'явився великим перетворювачем pvcского літературної мови. На народній основі живої російської мови він прагнув створити, по його власному вираженню, «мова загальнозрозумілий». Надзвичайне багатство й розмаїтість мови Пушкіна пояснюється тим, що поет широко використовує слова й обороти народної розмовної мови, стародавні слова й вираження, якщо вони необхідні йому для виконання художнього завдання, книжкова й розмовна мова культурної частини російського суспільства

У своїх художніх творах Пушкін, піклуючись про єдність форми й змісту, прагнув до того, щоб словесні засоби мови (словник, образи, синтаксис) строго відповідали зображуваному їм миру: епосі, характерам героїв, їхньому побуту, обставинам, у яких вони перебувають

Відповідно до багатого змісту роману Пушкін приводить мова й культурний, утвореної частини дворянства, і провінційних поміщиків, і двірських, мова народної поезії й поетичний стиль, характерна для різних літературних напрямків: класицизму, сентименталізму, романтизму

Всі ці різні стилі мови він підкорив своєму ідейно-художньому задуму, кожний з них застосував у відповідному місці. (Даний матеріал допоможе грамотно написати й по темі Мова роману Євгеній Онєгін. Короткий зміст не дає зрозуміти весь зміст добутку, тому цей матеріал буде корисний для глибокого осмислення творчості письменників і поетів, а так само їхніх романів, повістей, розповідей, п'єс, віршів) Таким чином, при вивченні мови роману треба особливо розглядати мову героїв і мова самого автора

Так, у першому розділі, знайомлячи читача з Онєгіним, Пушкін застосовує стиль світської мови з її особливістю «без примуса в розмові торкнутися до всього злегка». Тут ми знаходимо вільне користування іншомовними словами (французькими, англійськими, латинськими), згадування імен грецьких і римських поетів, уживання книжкових виражень («всевишньої волею Зевеса спадкоємець всіх своїх рідних»; «відступник бурхливих насолод» і т.п.). З тонким глузуванням розповідає поет про виховання Онєгіна, об нього утворенні

Характеризуючи Ленского, Пушкін використовує всі особливості мови романтичної поезії: «Він з лірою мандрував на світі», «поетичним вогнем душа запалилася в ньому», «він співав... і щось, і туманну далечінь, і романтичні троянди» і т. п.

Передаючи думки Ленского перед дуеллю, Пушкін у його монолог 1 вставляє улюблені романтиками квітчасті слова, що затуманюють їхній справжній зміст:

Він мислить: «Буду їй рятівник,

Не потерплю, щоб розбещувач

Вогнем і подихів і похвал

Младое серце спокушав;

Щоб хробак знехтуваний, отрутний

Точив лілеї стеблинка;

Щоб двухутренний квітка

Зів'янув ще напіврозкритий».

Відношення автора до цієї вітіюватої, квітчастої мови романтика підкреслюється різким перекладом її на просту мову реаліста:

Все це значило, друзі: Із приятелем стріляюся я

Але коли Пушкін приводить розмови Онєгіна й Ленского на побутові теми, він усуває слова й вираження книжного стилю; мова їх проста, невимушена, повна народно-побутових виражень. Такий, наприклад, розмова Онєгіна з Ленским про Ларіних (гл. 3, IV-V).

Але насмішкуватість, прозаїчні слова й вираження зовсім зникають у віршах Пушкіна, коли він малює образ Тать- яни й говорить про її життя, про її любов до Онєгіна. Про свою улюблену героїню поет озивається з особливою теплотою й пещенням. Епітет мила вживається особливо часто: «Я так люблю Тетяну милу мою»; «Тетяна, мила Тетяна»; «і мерхне милої Тани младость» і т.д. З великою ніжністю говорячи про Тетяну, Пушкін прибігає до слів уменьшительно-ласкательним: «чарівним пальчиком писала»; «голівкою томною склонясь»; «голосок звучить» і т.п., застосовує народні форми слова: «до плеча голівонькою схилилася».

Розповідаючи про любов Тетяни, поет розцвічує своє оповідання епітетами, метафорами, підкреслюючи цим романтичний характер почуття героїні, її щиросердечні хвилювання: «п'є звабливий обман», «ти п'єш чарівну отруту бажань», «і раптом недвижні очі хилить...», «ланіти миттєвим полум'ям покриті» і т. п.

Тетяна пише лист до Онєгіна по-французькому. По чужу мову є лише зовнішньою оболонкою думок і почуттів дівчини з російською душею. Переводячи лист, поет вкладає у вуста героїні роману мова, близьку за своїм духом і словесними засобами до народно-поетичної мови. У листі звучить голос простій росіянці дівчини: «до моєї нещасної частки»; «усе думати, думати про одному»; «по серцю я знайшла б друга»; «вся обімліла, запалала». У розмові Тетяни з нянькою близькість її мови до народного відчувається ще повніше.

У главах, присвячених зображенню сільського життя (поміщиків і двірських), Пушкін широко вводить у свої вірші народно-побутову мову. Особливо наочно це проявляється в мові няньки, ключниці Онєгіна Онисії; просторіччя властиво й мові бабусі Ларіній (гл. 7, XXV-XXVI).

Таким чином, в оповідальній частині свого роману Пушкін застосовує різні стилістичні засоби мови, залежно від того, яких героїв і які події він зображує. Мова не тільки самих героїв, але й поета, що розповідає про їх, стає засобом характеристики

Незвичайно багатий і мова ліричних строф. Пушкіна - глибокий знавець різних літературних стилів, народно-побутової й народно-поетичної мови.

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: