Моя люба мово, мово українська

Скільки в тобі рідного!

Скільки в тобі близького!

Мета. Розказати про багатство рідної мови, довести, що рідна мова — це духовна святиня, найбільший і найдорожчий скарб; розвивати національну свідомість, відчуття причетності до тих подій, що відбуваються в Україні; виховувати в учнів любов та шанобливе ставлення до" своєї держати та історії, до рідної мови.

Обладнання. Збірки поезій Д. Білоуса, Н. Бай, Т. Шевченка, Л. Українки, магнітофон із записами, дитячі малюнки, графічні зображення дитячих голівок, портрет Т. Шевченка, «Літопис Руський».

«Як прислів'я чудове

Йде від роду до роду,

Що народ — зодчий мови,

Мова — зодчий народу».

Д. Павличко

«Рідна мова — то сила культури,

А культура — сила народу».

І. Огієнко (На великому аркуші паперу — символічне дерево, на якому замість листочків, вислови відомих філософів, поетів про рідну мову). Учень.

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько

— Тільки камінь має.

(С. Воробкевич)

(Звучить духовна музика Д. Бортнянського).

Учитель.

Любі діти! Ви сьогодні такі урочисті, такі схвильовані. За літо виросли і з новими враженнями прийшли до школи. Сьогодні ми проведемо творче спілкування, присвячене рідній мові. Розпочнемо вправою «Очікування». Давайте поділимося один з одним: з якими настроями, думками, очікуваннями ви прийшли на заняття? (Учні обмінюються думками).

Учень.

Слово — невмируще у віках. Воно проникає глибоко в душі, запускає глибинне коріння і віками посилає життєдайні соки до всіх клітин організму нації.

Учениця.

Мова кожного народу неповторна і своя — У ній гримлять громи в негоду, У тиші — трелі солов'я. На своїй природній мові і потоки гомонять, Зелені клени у діброві По-кленовому шумлять.

Учень.

    Гробниці, кості й мумії мовчать,

    А слово вічне, ніби далина,

    Із темряви віків, де цвинтаря печать,

    Лиш чути письмена.

(І. Бунін)

Учениця.

Народ століттями творив свою духовну культуру і мовні багатства: казки, думи, легенди, притчі, пісні, прислів'я, приказки. А з винайденням письма, полегшив осягнення світу і життя.

Учень.

Перший історик давньої слов'янської писемності — болгарський книжник Чорноризець Храбр (X ст.) у книзі «Про письмена» виділив два етапи розвитку письма: перший — коли слов'яни були язичниками і користувалися рисками і зарубками, другий — після прийняття християнства, коли почали писати римськими і грецькими письменами. І так було до того часу, поки Кирило і Мефодій не створили алфавіт. До речі, вони переклали літературно-писемною мовою Пересопницьке Євангеліє. Учениця.

Високий рівень духовної культури в епоху Київської Русі сприяв зародженню літописної творчості. Прадавній рукопис «Велесова книга» складався з дощечок мореного дуба, які були нанизані на ремінець. Це «підвішене письмо». Варто згадати Нестора«Літописця і його «Повість минулих літ». (Учитель демонструє «Літопис Руський»). (Звучить музика). Учень.

    Історію ж бо пишуть на столі.

    Ми ж пишемо плугом, шаблею, мечем,

    Піснями і невільницьким плачем.

(А. Костенко)

Учениця.

Розвивалася українська мова і в епоху козацтва. 1632 року Петро Могила заснував у Києві першу академію, де виклад вівся українською мовою. Український народ прагнув до освіти. Але Україна була бездержавною. Правителі імперій, до складу яких вона входила, всіляко чинили опір українській мові.

Учитель.

    Я не поет, я вчителька.

    Мій чистий аркуш —

    То стоокі класи,

    Я не знаю вищої мети,

    Як дітям своє слово донести.

(О. Рутецька) На шляху формування національної писемності та мови українському народові довелося здолати чимало перешкод. Після проголошення Україною незалежності, прийняття Конституції, прийнято Закон «Про мови». Українська мова починає жити.

Учень.

    Якщо з українською мовою

    У тебе, друже, не все гаразд,

    Не вважай її примусовою,

    Полюби її, як весною ряст.

    Примусова тим, хто цурається,

    А хто любить, той легко вчить:

    Все, як пишеться, у ній вимовляється,

    Все, як пісня, у ній звучить.

Учитель.

Мова — життя основа. Давайте осмислимо функції мови. (На дошці — коло, поділене на сектори, де записані функції мови). Естетична

Мова лежить в основі всіх видів мистецтв. Вчитель демонструє дитячі малюнки на тему «Прихід щастя», і просить висловити враження від побаченого. Культуроносна

Мова — носій культури народу. Лише за допомогою неї засвоюється пісня, звичаї. (Діти виконують народну пісню «Зеленее жито»). Виражальна

За допомогою мови передаємо різні емоції, почуття. (Учитель демонструє схематичне зображення дитячих облич, що виражають радість, зосередженість, сум). Пас пече, ятрить Чорнобильська біда, Полинами плаче Україна, Подорожники до рани приклада. — Які емоції викликали у вас ці рядки? Пізнавальна

Мова дає багато інформації про минуле, сучасне, майбутнє.

Дивлюся: мій прадід, і пра-пра,

Пра-пра-

Усі ідуть за часом і за плугом.

Мислетворча

Мова — засіб формування думки. Подумайте:

— Що у світі найшвидше? (Думка).

— Що у світі наймиліше? (Сон).

— Що у світі найситніше? (Земля).

Що найлагідніше? (Мамині руки).

Комунікативна — спілкування між людьми.

Розкажіть одне одному, як ви провели канікули).

Номінативна — називна.

Назвіть квіти, що стоять на столі, прізвища письменників, поетів, твори яких прочитали влітку.

Учитель.

Після помаранчевої революції інтерес до України зріс. 16 травня 2005 року відбулася презентація «Енеїди» І. Котляревського німецькою мовою. Перший друкований твір, написаний живою українською мовою переклала німецька професор-українознавець пані Ірина Спєх. Німецькою мовою звучали «Два кольори» Д. Павличка. Коли слухаєш виступи цих прекрасних українців, згадуються слова О. Олеся:

Уклін чолом народу,

    Що рідну мову нам зберіг,

    Зберіг в таку страшну негоду,

    Коли він сам стоять не міг.

Учень.

Сьогодні хочеться згадати Г. Квітку-Основ'яненка — основоположника художньої прози українською мовою

Учениця.

П. Гулака-Артемовського — автора першої віршованої байки.

Т. Шевченка — символ України, виразника духовності української нації, у якого слово незле, тихе, тихеньке, велике, розумне, ласкаве, живе, огненне слово правди, слово істини:

...возвеличу.

Малих отих рабів німих, А на сторожі коло їх — Поставлю слово... Багато зробив Т. Шевченко, щоб «малоросійський гомін» став рідною мовою цілого народу. Учень.

П. Куліш — автор першого українського історичного роману, один з перших перекладачів Біблії в Україні. Правдивий свідомий творець української літературної мови.

Руданський здійснив перший переклад Гомеромади.

Творчість Мирного представлена першим українським романом.

    Слова — полова.

    Але вогонь в одежі слова.

    Безсмертна чудотворна Фея,

    Правдива іскра Прометея.

Зібрання фольклорної спадщини українсько-роду не мають собі рівних.

Грінченко — укладач першого чотиритомного словника української мови».

Українка відкрила нові шляхи української драми твердила ідеал сильної духом людини.

Згієнко — літературознавець. Десять найголовніших мовних заповідей свідомого громадянина.

Щоб любити мову, треба думати українською. Вона така багата, що, використовуючи лише одну на початку кожного слова, можна написати оповідання чи вірш. Погляньте на "сувій" з дале-1916 року.

    Самотній сад

    Сипле, стелиться сад самотній,

    Сірий смуток — срібний сніг,

    Сумно стогне сонний струмінь,

    Серце слухає скорбний сміх.

    Серед саду страх сіріє,

    Сад солодкий спокій снить,

    Сонно сиплються сніжинки,

    Струмінь стомлено сичить.

    Стихли струни, стихли співи,

    Срібні співи серенад,

    Срібно стеляться сніжинки —

    Спить самотній сад.

    (Богдан Костів) учитель.

    Я

    (ваші дві найяскравіші характеристики)

    Я б хотів знати

    (те, що вас цікавить)

    Я чую

    (уявний звук)

    Я бачу

    (уявна картина)

    Я хочу

    (реальне бажання)

    Я!..

    (повтор першого рядка)

    Я уявляю собі

    (те, що ви собі уявляєте саме зараз)

    Я відчуваю

    (те, що ви відчуваєте стосовно своїх уявних дій)

    Я торкаюся рукою

    (те, чого ви торкаєтеся у своїй уяві)

    Я турбуюся про

    (те, що вас дійсно турбує)

    Я плачу

    (те, що вас дуже засмучує)

    Я

    (повтор першого рядка)

    Я знаю

    (істина, у якій ви впевнені)

    Я стверджую

    (щось, у що ви вірите)

    Я мрію '

    (те, про що ви дійсно мрієте)

    Я намагаюся

    (те, до чого ви дійсно докладаєте зусиль)

    Я сподіваюся

    (те, на що ви дійсно маєте надію)

    Я

    (повтор першого рядка)

    Хто хоче зачитати свій вірш? (Діти по черзі читають свої вірші).

    Учитель.

Пропоную «Мовний марафон». По черзі передаємо мікрофон і пригадуємо вірші, присвячені рідній мові чи слову.

(Звучить пісня на слова А. Демиденка, муз. О. Семенова «Звучи, рідна мово»).

Учень.

    Ти повстаєш в рясній обнові,

    Як пісня, линеш, рідне слово.

    Ти наше диво калинове,

    Кохана, материнська мово!

    Несеш барвінь гарячу, яру

    У небесну синь пташиним граєм.

    І, спивши там від сонця жару,

    Зеленим дихаєш розмаєм.

    Плекаймо в серці кожен Гроно,

    Прозоре диво калинове.

(Д. Білоус)

Учениця.

    Слово буває різним:

    Трепетним, гострим, рахманним,

    Але ніколи порожнім не стане.

    Слово буває різним:

    Гідним, сталевим, грізним,

    П'янким, масним, останнім,

    Але ніколи байдужим не стане.

    Я слово дегустую, як вино:

    Надкушую, вдихаю, нахиляю.

    Тече рікою вільною воно,

    У неї невичерпне дно,

    І слів для всіх у річці вистачає!

(С. Біда)

Учень.

    Рідна мово, єдина любове!

    Чую пісню твою молоду.

    Надивлюся на диво бузкове

    У провіснім ранковім саду.

    Грає майво росою на стеблах,

    Серед поля дзвенять голоси.

    Рідна мово, росту я крізь тебе

    У розповні земної краси.

    Я промитий Дніпром до кісток.

    Рідна мово, без тебе ніхто я,

    Мов на вітрі осінній листок.

    Але знову ласкава розмова

    Обіймає, чарує мене.

    Виринає із пам 'яті слово:

    Соковите, живе, запашне.

    Чую голос калини у тиші

    І на прощу до казки іду,

    Рідна мово, цвіти і святися!

    Я — листочок у райськім саду.

(П. Перебийте)

Учениця.

(Декламує вірш Ю. Рибчинськго «Рідна мова»)

Учитель.

Сьогодні нам, українцям, треба плекати рідну мову. Ми маємо свою державність, відчуваємо себе нацією. Мова — це душа народу. Якщо у людини забрати мову, вона перестане бути Людиною.

    Листку подібний над землею,

    Що вітер з дерева зрива,

    Хто мову матері своєї,

    Як син невдячний, забува.

(В. Сосюра) Ми повинні говорити чистою мовою, а не суржиком. Разом — ми сила!

    Не забувайте, звідки й хто ви,

    Чиїх очей на вас печать.

    У світі слів немає випадкових,

    Хоча вони й століттями мовчать.

(О. ДОВГИЙ)

Швидко проминуть дитячі роки. Але, еподів; що у вашому серці назавжди залишиться людської рідної мови. Ви станете високоосвіченими лісі. Вивчайте рідні мови, це допоможе вам у спілкуватися. Проте пам'ятайте про силу рідного слова: «словом можна вбити, словом можна врятувати, можна за собою повести». (В. Шефнер). Учень.

Міцна хай буде вся наша родина. Своє коріння і плекаймо, й бережімо.

Хай українська мова підніметься і зазвучить, як гімн.

(С. Давиде (Звучить пісня Т. Пешриненка «Україна»).

Учитель.

Спробуйте виразити настрій від уроку без показу позитивних емоцій підніміть великий палець догори, у випадку негативних емоцій — донизу. Настрій «так собі» — поставте свій палець горизонтально. Поясніть свої емоції словами.

10 мовних заповідей

1. Мова — то серце народу: гине мова — гине рід.

2. Хто цурається рідної мови, той у саме серце ранить свій народ.

3. Літературна мова — то головний двигун розвитку духовної культури народу, то найміцніша основа її.

4. Уживання в літературі тільки говіркових слів сильно шкодить культурному об'єднанню нації.

5. Народ, що не створив собі соборної літературної мови, не може зватися свідомою нацією.

6. Для одного народу мусить бути тільки одна літературна мова й вимова, тільки один правопис

7. Головний рідномовний обов'язок кожного свідомого громадянина — працювати для збільшення культури своєї літературної мови.

8. Стан літературної мови — то ступінь культурного розвою народу.

9. Як про духовну зрілість цілого народу судять найперше з культури його літературної мови.

10. Кожний свідомий громадянин мусить практично знати свою соборну літературну мову й вимову та свій соборний правопис, а також знати й виконувати рідномовні обов'язки свого народу.

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: