МРІЯ ПРО ЩИРОСЕРДЕЧНУ ГАРМОНІЮ (по вірші М. Ю. Лермонтова «Стрімчак»)

1 варіант

Хто з нас не прагне до любові, дружбі й просто розумінню з боку близьких нам людей? Однак чим більше видатним, не схожим на інших буває людина, тим складніше йому знайти відгук на свої пошуки й прагнення в серцях навколишніх.

Таким з'являється перед нами й могутній, нескінченно самотній стрімчак у вірші М. Ю. Лермонтбва. У ньому з'єдналися мудрість століть і сила землі, він так високий, що дістає вершиною до самого неба.

Величезн і нерухливий, тужить він у пустелі, тому що комусь розділити його радості й суму, не з ким поділитися думками, перемовитися добрим словом. От чому так зворушила кам'яного старого «хмаринка золота» - втілення молодості, безтурботності, легкості.

Не замислюючись, умчалася вона ранком у шлях, «по лазурі весело граючи». Однак «вологий слід у зморшці старого стрімчака» говорить нам про те, як дорого було могутньому велетневі навіть недовга присутність цієї легкої хмаринки. Що ж, мрія про щиросердечну гармонію властива навіть віковим скелям...

2 варіант

Вірша М. Ю. Лермонтова, чудового російського поета, незвичайні й самобутні. Вони розбурхують серця читачів яскравими, часто трагічними персонажами, жвавістю мови, глибоким наміром.

Вірш «Стрімчак» перейнято нескінченною тугою й самітністю. Головний його герой - стрімчак-велетень, уособлення живого

Людини. Автор наділяє його цілком людськими якостями - здатністю думати, переживати, плакати.

Поцятковане зморшками тіло стрімчака говорить про те, що він уже дуже старий. Але саме трагичное в тім, що в безкрайній марній пустелі він коштує один-одинешенек, не маючи друзів, не знаючи щастя спілкування й дружби. Тільки заночувала «на груди стрімчака-велетня» хмаринка скрашують його сумні роздуми.

Я думаю, що стрімчак хотів би розділити долю маленької золотої мандрівниці. Адже вона не прив'язана до одного місця, може заглядати в кожний куточок землі, любуватися її красою, одержувати нові враження, грати з вітром. Хмаринка вільна й вільна, а велетневі залишається самотньо стояти, глибоко задумавшись, і лити гіркі сльози.

Мені здається, що стрімчак утомився від вікового мовчання й нерозуміння й головне, про що він мріє, - щиросердечна гармонія. Якби цей старий зумів прийти до згоди із самим собою, злитися з навколишньою природою, він перестав би почувати себе нещасним і самотнім.

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: