Образ і характер Макара Нагульнова Разметнова Аржанова в романі Піднята цілина — художній аналіз. Шолохов Михайло Олександрович

Цей художній принцип «оттенения» використовується Шолоховим і при характеристиці Давидова, Андрія Разметнова, Макара Нагульнова, Найдьонова, Кондратько. (Даний матеріал допоможе грамотно написати й по темі Образ і характер Макара Нагульнова Разметнова Аржанова в романі Піднята цілина. Короткий зміст не дає зрозуміти весь зміст добутку, тому цей матеріал буде корисний для глибокого осмислення творчості письменників і поетів, а так само їхніх романів, повістей, розповідей, п'єс, віршів)

Кожний із цих образів комуністів допомагає нам краще побачити й типове, що є в Давидові, і те індивідуальне, неповторне, що характеризує його як особистість. Трагедійне в образі Макара Нагульнова виникало насамперед з відносин з народною масою, із протиріччя між високими, ідеальними поривами й практичними справами, у яких було чимало жорстокості й брутальності. Якщо Давидову було властиво прагнення розгадати, зрозуміти мотиви вчинків людей, діяти насамперед словом, переконанням, то Макар Нагульнов готовий пустити в хід погрози, насильство. У хуторі, під впливом кулацкой агітації, почали різати худоба, і Макар за те, щоб «злісних різаків розстріляти!» Фанатична одержимість приводить Нагульнова до осліплення, готовності на саму безрозсудну жорстокість. Андрію Разметнову, «, щопошкодував» у час розкуркулювання детишек, Нагульнов кричить: «Як служиш революції? Ле-е-Їли? Так я... тисячі станови зараз дідів, детишков, бабів... Так скажи мені, що треба їх у розпил... Для революції треба... Я їх з кулемета... усіх поріжу!» І, б'ється в болісному хворобливому припадку - спадщина важких поранень. Йому не вистачало самого головного, того, що красило Давидова: уваги до кожної людини, наполегливого прагнення пізнати його, допомогти горю й нестатку. Давидов з полегшенням думає під час запеклої суперечки з Устином Рикалиним: «Добре, що не взяв із собою Макара! Бути б зараз мордобою й бійці...» Давидова відрізняла довірлива чистота відносини до людини. Нагульнов готовий був підозрювати всіх і кожного, і в той же час він міг бьгть по-детски довірливий

У Макарі Нагульнове є багато чого з того, що ріднить його з Давидовим: ненависть до старого миру, безкорислива відданість революційній справі, «рідної» партії, романтична спрямованість у майбутнє, відчуття страждань пригнобленого людства як своїх власних. Він був насамперед бійцем, готовим у будь-яку мінуту, не замислюючись, принести себе в жертву святій справі партії й народу. Поза такого «служіння» він не мислив себе, своє життя. «Мені без партії не жити»,- говорить він на засіданні бюро райкому, що виключив його з партії «за перегини», і це - вираження самої таємної суті характеру Нагульнова. Інтимна драма відносин його з Лушкой розкриває нам велич почуттів і чистоту цього людини

Різноманіття оцінок, прагнення побачити людину з усіх боків і відрізняє Шолохова-Художника

Звичайно ж, у художньому творі існує строго обумовлена система образів; тією чи іншою мірою кожний з них допомагає розкрити зв'язку, симпатії й антипатії героїв, що визначають рух подій

Але діючі особи, об'єднані загальноісторичною метою, зведені разом одним інтересом справи, можуть характеризуватися й додатково за принципом контрасту й подібності. Так, розходження в характерах і поводженні Давидова й Нагульнова й виявляються саме в зіставленні, « від-тенении». Навіть така епізодична особа в першій книзі, як комсомолець Ванюша Найдьонов, як би «підкріплює» Давидова; важлива думка роману про гуманні шляхи соціального прогресу одержує одне з реальних втілень у розповіді про поводження Найдьонова в будинку козака Якима Бесхлебнова. Уявна мова Нагульнова і його коментар до вчинків і розмов, які веде Найдьонов з хазяями будинку, лише виділяє дієвість по суті ленінського демократичного принципу, косвепио відкидає ті методи, до яких у цьому випадку міг би вдатися Нагульнов. Давидов і Нагульнов характеризуються як би додатково «з боку».

Розходження в характерах і долях Половцева й Лятьевского дозволяє письменникові оголити щиру сутність мотивів, якими керуються й той і інший. Колишній аристократ Лятьевский, нащадок однієї з родовитейших дворянських прізвищ, агент іноземної розвідки, і «плебей», козак Половців, поставлені поруч один з одним, як би самі собою, без видимого втручання оголюють свою щиру сутність. У Лятьевского викликають уїдливі репліки ті романтичні одяги захисника козачих інтересів, які намагається накинути на себе Половців. Він занадто розумний, щоб не розуміти, що козакам не по дорозі з Половцевим. Для нього й Островнов, що притулив офіцера-змовника, «жук гнойовий». Він презирливо говорить своєму хазяїнові: «Мало вас, сукиних синів, казачишек, потьопали за громадянську війну!» Він висміює козачого осавула, що стоїть на колінах із шашкою, витягнутої на руках, зі слізьми на очах. «Театральний жест! - сказав він, глумливо посміхаючись, дивлячись у стелю самотнім оком.- Все це я вже бачив, і не раз, у паршивих провінційних театрах. Мені це набридло!» Сатиричне осміяння Половцева відбувається як би саме собою, без видимого втручання автора

Художню палітру М. Шолохова відрізняє багатство й розмаїтість фарб, моральна чистота почуття, гуманістична спрямованість

У другій книзі «Піднятої цілини» все більшого значення набувають міркування письменника над сутністю гуманізму, над тим, у якому відношенні перебувають соціальний прогрес і моральність. Соціальне в другій книзі нерідко знаходить своє існування в моральному, етичному. Звідси й своєрідність сюжетних рішень у порівнянні з першою книгою. Зовнішня сповільненість дії, достаток розповідей про себе зі схованим значенням, «натяком» (сповідь Івана Аржанова і його рада Давидову подумати про «чудинке» у людській натурі); розповсюджених бесід (Іполита Шалого й Давидова, секретаря райкому Нестерова й Давидова); особлива увага до відносин, у яких розкривається поезія людського серця (Давидов - Л вушка - Варячи Харламова, Нагульнов - Лушка; Андрій Разметнов і його спогаду про загиблу дружину).

Коли письменник розповідав нам про жорстокі класові битви, про Давидова, про його що зазвучала й обірваної кулацкой кулею любові-дружбі з Варей Харламовой, про заколотні страсті Макара Нагульнова, його неподоланної любові до незначної людини - Лушке, про поетичну силу переживань Андрія Разметнова,- він бачив у цих людях за буденні, повсякденним суворої реальності їхнього життя одухотворене світло піднесеного й прекрасного

М. Шолохов - філософ, мислитель, поет прагне показати у своєму романі не тільки якими були люди в тім, далекому вужі тридцятому році, він прагне обрисувати людини в перспективі бурхливого руху народу до майбутнього. Правдошукач і людинолюбець, він міркує про ті якості, які, народжуючись у реальній дійсності, сприяють формуванню гармонійної особистості епохи соціалізму, і цим самий головним, своєї думкою, своїм художнім змістом книга Шолохова вписується в наш час, у нашу епоху. Вона сучасна в найкращому змісті цього слова

Багатство осіб і положень, мотивів поводження діючих осіб роману, втілені в динаміку дії, відкривають нам історичну дійсність 1930 року. Шолохов не обходить жорстоких конфліктів, не намагається згладити протиріччя часу - у його романі правда епохи, правда характерів

Епічність мислення письменника проявляється й у розміщенні фігур, і в характері дії, у чергуванні масових сцен, головних і епізодичних осіб, у сміливому з'єднанні соціального й інтимного. У першій книзі роману масові сцени ставали своєрідними сюжетними вузлами. У них у безпосередньому зв'язку діяли основні герої й козача маса. До масових сцен, новоротним за своїм значенням у сюжеті, «примикають» і історії інтимних взаємин героїв. Так, у звичайному плині життя, видимо, не швидко б розв'язалася сімейна драма відносин Нагульнова й Лушки, але під час виселення кулаків Лушка не витримала, кинулася до своєму «дружкові», кулацкому синові Тимофію Рваному, і Макар Нагульнов виганяє свою невірну дружину; під час масових виходів з колгоспу рветься й зміцніла з роками зв'язок Разметнова з Мариною Пояркової...

У другій книзі письменник рідко показує козаків у масі, юрбі. Велике значення в композиції добутку здобувають другорядні й епізодичні особи. Те епічне подання, що давала перша книга про сутність соціальних процесів, що відбувалися в народному житті, письменник як би поглиблює, деталізує в другій книзі, прагнучи показати вплив соціального на морально-етичне

Шолохов «виділяє» трохи осіб, які раніше були як би розчинені в масі, дає їх тепер великим планом. Це й Іполит Шалий (знайомий по першій книзі, він тепер відкривається як би заново), і Устий Рикалин, і Іван Аржанов.

Своєрідність цих образів не тільки в значенні, що вони здобувають для розуміння Давидова, Нагульнова, Разметнова,- кожний з них сам по собі відкриває щось істотне, важливе в історичному досвіді народу. Розповіді Шалого, Аржанова по повноті й глибині розкриття характерів стають у композиції «Піднятої цілини» своєрідними вставними новелами. Одна тільки розповідь Івана Аржанова по насиченості, по глибині окреслення характерів - стислий роман. У ньому й любовній драмі жінки, у якої чоловік - лихий наїзник, гуляка, красень, «путавшийся» із чужими дружинами; і сам цей «жахливий», «гордий» людина, що так трагічно загинув; нестаток осиротілої родини; і зростаючий хлопчик - месник за погубленого батька, за свою зіпсовану долю

У кожній з «розповідей про себе» відкривається історичний і морально-етичний досвід народу. Примітно, що ці розповіді, адресовані Давидову, збагачують його життєвий і політичний досвід, пізнання людей. Минуле входить у сьогодення, щоб освітити високі цілі майбутнього. І в цьому можна побачити один із проявів історизму художнього мислення Шолохова, художню реалізацію тої «висоти крапки спостереження», що, по одному з висловлень Горького, дає можливість письменникові соціалістичного реалізму історично осмислити сучасність, дати в єдиному оповіданні як би три дійсності: минулого, сьогодення й майбутнього. У розповідях про Устина Рикалине, в оповіданнях «про себе» Іполита Шалого й Івана Аржанова звучить напружений мотив людської гордості

Шолохов показує, що ці люди з маси, люди «справжнього трудового й людського життя» відстоюють своє достоїнство, захищають достоїнство народу. Для письменника ненависна затурканість, рабська покірність, приниженість людини. Готовність заступитися за «принижений і ображеного», бунт проти несправедливості, мужній захист свого достоїнства виступають у романі Шолохова як прекрасної людської якості

Шолохов відкрив, увів у мистецтво самих звичайних людей-трудівників. У його романах вони виявляють таку силу характерів, таке багатство людського, котре ставить їх у ряд з образів, створених у світовій літературі. Трагедійність страстей, гранична напруженість почуттів, прагнення виявити всі можливості сильних характерів визначають собою зміст і напрямок художніх шукань Шолохова.

Вони проявляються й у поетиці «Піднятої цілини». Так, у другій книзі роману особливого значення набувають драматичні події, кульмінаційні по своїй суті, у яких відкривається характер з такою глибиною, що доступна лише великому мистецтву. Згадаєте сцену прощання Нагульнова з Лушкой або поетична розповідь про Андрія Разметнове й голубах, про відвідування їм цвинтаря; осяяння Давидова любов'ю й рішення женитися на Варі Харламовой напередодні трагічної загибелі; убивство Островновим своєї матері; убивство Нагульновим Тимофія Рваного... У кожній із цих сцен є той вибух трагічних страстей, за яким найглибше відкриття людини, його щирої сутності, його величі і його падіння

Джерела:

    Шолохов М. А. Піднята цілина. Доля людини. Вступить, стаття Л. Якименко. М., «Худож. літ.», 1978. 654 с. (Б-ка класики. літ-ра)
    Анотація:У книгу входить роман М. А. Шолохова «Піднята цілина», що запам'ятала епоху колективізації, катастрофа старих і народження нових форм життя, і розповідь «Доля людини» - про велич, силу, красу душі звичайного російського солдата.
  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: