Образ і характер Миронових у повісті Капітанська дочка — художній аналіз. Пушкіна Олександр Сергійович

Образ і характер Миронових у повісті Капітанська дочка

«Стародавні люди, мій панотець». У цих словах, наведених Пушкіним як епіграф до третього розділу, у якій ми знайомимося з родиною Миронових, дана коротка, але виразна характеристика старих Миронових. (Даний матеріал допоможе грамотно написати й по темі Образ і характер Миронових у повісті Капітанська дочка. Короткий зміст не дає зрозуміти весь зміст добутку, тому цей матеріал буде корисний для глибокого осмислення творчості письменників і поетів, а так само їхніх романів, повістей, розповідей, п'єс, віршів) «Стародавні люди», Миронови вийшли з народу й залишилися близькі йому. Іван Кузьмич вийшов в «офіцери із солдатських дітей, була людина неосвічений і простий, але самий чесний і добрий». Василиса Єгорівна дивується багатству Гринева, не такому вуж великому (300 душ), і говорить про свою дочку як про безприданницю. «Дівка Палашка» - от всі їх стан

Близькість Миронових до народу позначається в їхньому побуті, у відношенні до дуелі як «смертовбивству», у їхній довірливості, добродушності й простосердості, у привітності й гостинності. Вона проявляється й в особливостях їхньої мови. Правда, Іван Кузьмич не красномовний, зате балакуча Василиса Єгорівна говорить соковитою мовою народу, вставляючи у свою мову народні прислів'я й приказки: «Стерпится - злюбиться», «Не ти перший, не ти останній», «На гріх майстра ні» і т.п. А її останні слова звучать, як народне голосіння. «Світло ти мій Іван Кузьмич, відважна солдатська голівонька! Не торкнули тебе ні багнети прусские, ні кулі турецькі...»

У моральному відношенні Миронови різко протистоять аристократичному дворянству, що представлено в повісті Швабриним. Почуття боргу, офіцерської честі живе в душі коменданта. Іван Кузьмич першим виходить проти Пугачова й, «знемагаючи від рани, зібравши останні сили, твердим голосом» відмовляється визнати в Пугачові государя, прирікаючи тим самим себе на шибеницю. Василиса Єгорівна навідріз відмовилася виїхати в Оренбург, категорично заявивши чоловікові: «Нема чого мені на старість років розставатися з тобою, шукати самотньої могили на чужій стороні. Разом жити, разом і вмирати».

Але кріпосницька дійсність із її вдачами, указує Пушкіна, калічить і таких чесних і добрих людей, якими є старі Миронови. Капітан Миронов, що вийшов з народу, гине за далекий народу лад; він, добрий, незлобивий людина, фактично стає супротивником народу. Про це говорить допит комендантом башкирца. Спокійно й твердо Миронов дає наказ приготувати знаряддя катування й зустрічає полоненого словами: «Так ти, видно, старий вовк, побував у наших капканах».

Так зображується Пушкіним трагедія життя капітана Миронова, що вийшло з народу офіцера царської армії

Шкідливий вплив кріпосницької дійсності певною мірою позначається й на Василисе Єгорівні. Вона «на справи служби дивилася, як на свої хазяйські, і управляла крепостию так точно, як і своїм домком». Відводячи квартиру Гриневу, вона й тут творить «суд і розправу» над жителями. «Відведи Петра Андреича,- наказує вона урядникові,- до Семена Кузову. Він, шахрай, кінь свою пустив до мене в город». А Іванові Игнатьичу наказує розібрати сварку Прохорова з Устиньей і «обох покарати».

Дуже повно розкривається в повісті образ «капітанської дочки» - Маші Мироновій. Це проста російська дівчина, «років осьмнадцати», із самою звичайною зовнішністю: «круглолиця, рум'яна, зі світло-русявими волоссями, гладко зачесаними за вуха». У тій обстановці, у якій вона росла й виховувалася, їй нівідкіля було одержати ні утворення, ні розумового розвитку. Її мова - показник невисокої культури: «Я так і обмерла», «Так так... він такий насмішник... він дуже мені противний», «Це мене турбувало б страх».

Вона скромна, у неї тверді моральні підвалини: незважаючи на любов до Гриневу, вона відмовляється вийти за нього заміж без згоди його батьків. «Без їхнього благословення не буде тобі счастия»,- говорить вона Гриневу. У її відносинах до людей немає ні тіні егоїзму, розрахунку. Любить вона Гринева глибоко й безкорисливо.

Боязка й скромна у звичайному житті, вона проявляє стійкість, рішучість і сміливість у боротьбі проти зазіхань Швабрина й у порятунку Гринева.

До глав, у яких найбільше повно розкривається образ Маші Мироновій (V, XII), Пушкін бере як епіграфи цитати з народних пісень, підкреслюючи цим високі щиросердечні якості Маші і її близькість до народу.

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: