Образ і характер Щукаря в романі Піднята цілина — художній аналіз. Шолохов Михайло Олександрович

Шолохов - один з тих письменників, які бачать життя у всій її повноті, у всіх її переходах від величного, трагічного до комічного. (Даний матеріал допоможе грамотно написати й по темі Образ і характер Щукаря в романі Піднята цілина. Короткий зміст не дає зрозуміти весь зміст добутку, тому цей матеріал буде корисний для глибокого осмислення творчості письменників і поетів, а так само їхніх романів, повістей, розповідей, п'єс, віршів) Він має щасливий дарунок бачити смішне вжизни.

В. И. Ленін говорив Горькому: «Гумор - прекрасна, здорова якість... А смішного в житті, мабуть, не менше, ніж сумного, право, не менше»

Герої Шолохова вміють побачити смішне не тільки в навколишніх, але й у самих собі; Григорій Мелехов у чудовій сцені, коли хутірські жінки осміяли отамана Фоміна, що призивало козаків підніматися проти радянської влади, витираючи сльози, що виступили на очах від сміху, думає: «Добре, що веселий народ ми, козаки. Жарт у нас гостюет частіше, ніж горі, а не дай боже робили б всі всерйоз, при такому житті давно б і завіситися можна!»

«Веселий народ» - народ, що вірить у життя, що вірить у майбутнє. Саме на цій народній основі й виникає гумор у романах Шолохова.

Він створив один із самих чудових комічних образів у літературі- образ діда Щукаря. Пантелей Прокофьевич, дід Сашка, Авдей Брех з «Тихого Дону» повинні відступити перед ним. Образ діда Щукаря не тільки близький у ряді мотивів народній творчості (покупка кобили в циганів, розповідь про те, як піп сповідав Демида Мовчуна), але й виростає на основі реальних подій неповторного років колективізації

Комічний конфлікт саме й народжується з невідповідності між уявлюваної й дійсним, невідповідності тим часом, який дід Щукарь насправді, і тим, яким він сам себе представляє. У поданні Щукаря про себе він «страждалець за радянську владу», «герой», рішучий, хоробрий, часом запальна людина, готовий у мінуту гніву «життя р-вирішити» не тільки кобеля, що распластали його шубу, але й Титка, і титкову бабу. Щукарь хотів би бути таким, як Давидов, Нагульнов, Разметнов; ідеал його, таким чином, у сьогоденні. Він хотів би наслідувати гідних людей, але життя його була прожита в інші часи; вона так зложилася, виховала його так, що став Щукарь хутірським брехуном, несусвітнім хвальком, порожньою людиною. Разом зі зміною дійсності перетерпів зміну й ідеал діда Щукаря. Якщо до революції він зображував себе у своїх розповідях «справним» хазяїном, надзвичайно щасливим але всіма своїми справами й починаннях, то після революції він почуває й розуміє, що новий час йому - біднякові - відкриває самі широкі можливості для справжнього людського життя. Він на стороні радянської влади, числить себе в активістах, але життя вже прожите, і дід залишається Щука-Рем, охочим до всяких баєчок і розповідей про своє життя. Щукарь дуже високо оцінює своє слово, воно здається йому мудрий і повновагим: «Уж я рідко гутарю, так влучно. Моє слово, мабуть, не пройде!», «Хучь воно гарне слово, як моє, і срібло».

Мова Щукаря пересипана приказками, прислів'ями. Вражає влучність його порівнянь. «Чого ж коштуєш мовчуном... От уродилася людина від подружжя - пенька так колоди»,- подбадривает він Шалого, котрий ніяк не міг почати мову після свого преміювання

Щукарь сам часто попадає в смішне положення й у той же час уміє помічати смішне в житті. Його розповідь про Демиде Мовчуна побудований за всіма правилами сюжетного комічного оповідання. Розповідь про те, як під час причастя Демид Мовчун потряс попа своїм мовчанням, завершується важливим для всієї комічної сцени штрихом: «Як дюбнет Демида проміж око малим свічником!» - «Брешеш! Не вдарил»,- перебиває його рокітливого баса Демида Мовчуна. «Невже не вдарил? - страшно зачудувався дід Щукарь.- Ну однаково, хотів, мабуть, вдарить...» І це «хоч, мабуть, вдарить» найкраще характеризує діда Щукаря, безперечно талановитого оповідача, одного з безіменних творців фольклору. Частка він був піп «дюбнуть Демида свічником», інакше картина була б неповної, не викликала б того вибуху содехаг який пішов за розповіддю

Джерела:

    Шолохов М. А. Піднята цілина. Доля людини. Вступить, стаття Л. Якименко. М., «Худож. літ.», 1978. 654 с. (Б-ка класики. літ-ра)

    Анотація:У книгу входить роман М. А. Шолохова «Піднята цілина», що запам'ятала епоху колективізації, катастрофа старих і народження нових форм життя, і розповідь «Доля людини» - про велич, силу, красу душі звичайного російського солдата.

      
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: