Проблема мистецтва в «Театральному романі» М. А. Булгакова

Твір по добутку на тему: Проблема мистецтва в «Театральному романі» М. А. Булгакова

Зміст роману М. А. Булгакова - зображення двох точок зору на поняття “мистецтво”, що перегукується із цим почуття утоми, безвихідності, слабості, божевілля, зрештою. І, звичайно ж, непереможна сила суспільства, що вбиває часом всі зачатки щирого мистецтва. Сама по собі проблема мистецтва не ізольована, вона безпосередньо пов'язана з життям людини, переплітається із суспільними проблемами, слабостями

Головний герой роману - Сергій Леонтійович Максудов, що працював у редакції “Пароплавства”, так йому ненависного, що під будь-яким приводом він намагався вирватися звідти. Єдино крупицею щастя, спокою була робота над романом. Написавши, роман, він зштовхнувся з незліченними проблемами. Те, заради чого він не спав ночами, те, що було породжено їм від всієї душі, перетворилося в “дуже поганий, але занятний роман”, що у жодному разі не пропустить цензура, у якого надзвичайно погана мова, на думку знайомих журналістів, людини з гітарою у футлярі, розведеної дружини, двох літераторів і Ликоспастова, літнього й дуже поважаючого себе літератора. Але існує ще й несподіваний благодійник Рудольфи - теж людина мистецтва, причому дуже шановний у своєму колі, що, з'явившись, як Мефистофель у квартирі Максудова, взяв його роман на передрук. Максудов ошелешений, щасливий, він з радістю приймає всі виправлення Рудольфи, підписує договір і втягується в роботу над історією свого роману

Максудов, щоб зрозуміти секрети таїнства письменницької справи, накупив добутків сучасників: Ликоспастова, Лесосекова, Ізмаїла Олександровича й інших “світочів літератури”. І знову на світло виплив Ликоспастов, а точніше, його роман “Мешканець по ордері”, де описувався... Максудов, причому не в самому гарному світлі. І це в той час, коли Ликоспастов називав Максудова своїм гарним іншому, цікавим і занятним письменником. Ця особистість ще з'явиться в романі й, як видно вже зараз, Ликоспастов дуже неприємна людина, вона лицемір, попросту говорячи. До речі, це і є одна з рис громадського життя, культури зокрема, описувана в романі нарівні з дурістю, несерйозністю, непотрібністю, божевіллям, безглуздістю

Після цих подій Сергій Леонтійович Максудов став писати п'єсу. Починається бурхливий період у його житті - період роботи в театрі, період знайомства з іншими людьми. Інша справа, якими виявилися ці люди. Почалося все з канцелярської біганини, що, як павук, пронизала всі сфери життя суспільства, не крім і мистецтва. Цікавий момент, з яким зустрівся Максудов, - галерея портретів. В один ряд поставлені імператор Нерон, Грибоєдов, Шекспір, якийсь, нікому невідомий, Плисів, Живокини, Гольдони, Бомарше, Стасов, Щепкин і генерал-майор Клавдій-ешаппар де Бионкур, командир лейб-гвардії уланського Його Величності полку, що “до жаху любив зображувати птахів за сценою”. Потім був договір, кожний рядок якого починалася з “автор не має права...”, а після слова “винагорода” випливало порожнє місце. Потім Максудов торгувався за це порожнє місце з Гаврилом Степановичем

Потім почалася суєта всілякого роду: заздрість Ликоспастова, зміна режисерів, нервова акторка, що доводять до несамовитості питаннями про її вік, ідеальна секретарка Поліксена Василівна, що займається відразу, здається, мільйоном справ, виховання нетямущого актора Елагина, сотні незнайомих людей і так далі тощо. Але вся ця метушня подобалася Максудову, для нього це був якийсь заворожливий мир. Ішла робота над його романом, актори репетирували інші п'єси, режисери бігали по театрі, секретарки стукали по клавішах - всі були зайняті справою й усе було гарно. Ще одна занятная фігура, безупинно зайнята на роботі, Пилип Пилипович Тулумбасів. Робота цього “театрального гіганта” була дуже напруженої, самим популярною людиною в Москві, здавалося, був він. А фактично, він займався розсортовуванням квитків серед населення. Не чи правда характерна ситуація? Коли офіційне заняття одного з найважливіших людей одного із самих культурних закладів столиці - поширення квитків серед знайому або незнайомих, але зухвалу жалість людей

Але от п'єса передрукована, і Максудов одержує пропозицію читати її Іванові Васильовичу - одному з директорів театру. Із цим зв'язана теж досить цікава історія. У театру два директори. Досить цікаво те, що директори ці не бачать один одного, тому що вже кілька років вони у сварці. І управляють театром окремо. Але от Максудов в Івана Васильовича. У глави театру! Як
його заздалегідь і попереджали, випливають питання про нежить, про роботу батька й гомеопатії. Читання п'єси теж не проходить гладко. Під час читання на очах у письменника відбувається зовсім дика, божевільна сцена за участю глави театру. Все це списують на репетицію. Але явна невідповідність особистості займаному посту впадає в око. Цікаво, що всіх службовців театру це цілком улаштовує. Досить сказати, що ти народився в Москві, Фома тобі не подобається й нежиттю ти не страждаєш, і ти - почесний працівник театру. Ну а якщо прийде переробити п'єсу - ну що ук, не проблема. Поставити улюблену

Іваном Петровичем акторку на головну роль? Так звичайно! Ну й що, що вона не зовсім підходить? Якщо Іван Васильович скаже, що грубка на сцена повинна бути чорної, неї зроблять білої, але із чорною плямою. Важливо погодитися. А от цього Максудов по недосвідченості не зробив. Його адже попереджали, що частина п'єси з пострілом читати не коштує. Але чесний автор прочитав і відразу повалив главу театру в глибоку зневіру, а потім одержав вказівку забрати головну, на думку автора, сцену п'єси. А заодно додати пара^-іншу героїв

Потім відбулося ще кілька знаменних подій: обговорення п'єси серед найвизначніших діячів театру, які не хотіли ставити п'єсу, але ніяк не хотіли віддавати її авторові для передачі в інший театр, мотивуючи це бажанням добра письменникові; згода на постановку п'єси; підбор акторів. Чудово, що героям п'єси 19-28 років, а театральні старожили (50-70 років) ні в яку не хотіли поступитися ролі молодим, ображаючись на автора, на режисера, на молодих акторів, один на одного. Цікаво, що театральні друзі Максудова вмовляли його погодитися на те, що роль дівчини-нареченої буде грати чудова акторка свого часу Настасья Іванівна, тіточка глави театру. Все це довело Максудова до стану цілком з'ясовної люті, але зв'язаний договором, та й бажанням довести цю справу до кінця, вона продовжував роботу - безглузду біганину по театральних кабінетах

Але от нарешті прорив! Починаються репетиції! Всі бухгалтерські дріб'язки, вся канцелярська потерть за! Але адже зовсім ясно, що чуда не трапиться. Абсолютно в тім же дусі тривають і репетиції: неподобства в оркестрі, скандал між режисером і диригентом, репетиція однієї ролі всіма акторами, що є на даний момент у театрі, поїздки на велосипеді по сцені й так далі тощо... Все це приводило автора в найглибшу зневіру, але він уже не міг без цього жити як морфініст без морфію, незважаючи на зіпсовані відносини з режисером, на заміну самогубства дуеллю... Він не міг без театру

Ґрунтуючись на цих епізодах, на романі в цілому, можна вибудувати досить чітку модель взаємодії суспільства й мистецтва. Люди, такі, як головний герой роману

- Максудов, що мають деякі таланти, здатні створити щось, у цьому випадку роман. Але перед тим як представити свій добуток на загальний огляд, автор стає перед вибором: або іти на компроміс із суспільством і поступитися своїми принципами, або відстоювати свою точку зору й спробувати просунути у світло своє дітище самому. Але це не гарантує успіху. Або добуток стане відомим без яких-небудь виправлень, або автор залишиться в забутті. Тільки геніальні, дуже талановиті або дуже вперті люди здатні протистояти суспільству, здатні прорості через це, зберігши весь колір свого дітища. Максудов же пішов на угоду із суспільством і, у результаті, це суспільство перетворило його в собі подібного. Однак це суспільство не можна не засуджувати, не вихваляти. Воно було, є й буде. І тільки завдяки йому народжуються генії, вони виростають із нього, як квіти із землі. І хоча в романі йде осуд цього суспільства, потрібно зрозуміти, що боротися з ним не стільки даремно, скільки неможливо, тому що воно - частина буття

bulgakov/raznoe_19/

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: