Проблеми повести Ю. Бондарева “Батальйони просять вогню”

Твір по добутку на тему: Проблеми повести Ю. Бондарева “Батальйони просять вогню”

Сміло можна говорити про справжнє відкриття автора повести “Батальйони просять вогню”: військова пора в житті капітана став тут не як рядок біографії, а як початок долі цілого покоління. Звідси такий загострений інтерес до етичної проблематики, прагнення розкрити моральні джерела подвигу, висвітити гарне й дурне в людині. Ю. Бондарев одним з перших у післявоєнній літературі слідом за Шолоховим (розповідь “Доля людини”) з'єднав героїчне із трагічним. Не батальні сцени, не нещадно й точно виписаний фронтовий побут, але саме відчування людини на війні, життя й смерть, поводження особистості перед особою смерті, психологія офіцера й солдата - от що тягло художника й до чого він вертається знову й знову. При цьому в центрі уваги - не просто доданки характеру, але складна й нелегка діалектика поступового визрівання воїна, якісні зміни його душі

Письменник вибирає персонажів особливого складу - юних офіцерів. Учорашніх школярів або студентів, яким занадто рано довелось випити гірку чашу фронтового життя. Жорстока правда війни, невблаганність її суворих законів - це лише необхідна передумова, що дозволила першим торкнутися теми Великої Вітчизняної. Показуючи об'єктивно сформовану ситуацію й різні види її суб'єктивних осмислень, Ю. Бондарев досліджує людини. Причому доля тісно пов'язана з ідеєю вільного людського действования.

У повісті “Батальйони просять вогню” протистояння капітана Єрмакова полковникові Иверзеву - не просте зіткнення двох правд із метою з'ясування, на чиїй же стороні істина. Цей мотив є, але не він визначає суть справи; стрижень повести - драма різних ідейно-етичних відносин. Події відбуваються в окопі, траншеї, в артилерійського знаряддя, але насамперед на площі людської душі

Спочатку Єрмаков задоволений собою, фронтовою удачею й чимсь, правда віддалена, нагадує Иверзева. Але все це до того, як на нього обрушується найжорстокіше випробування: загибель батальйонів Бульбанюка й Максимова й вихід з оточення із жменькою солдатів. Все напускне згоряє, приходить розуміння того, що “доля нагородила його пам'яттю й відповідальністю”. І от головний підсумок після зустрічі з Иверзевим: “Є такі, які сподіваються: “Росія величезна, людей багато. Що там, чи важливо, загинула сотня або тисяча людей”.

Полковник Иверзев - аж ніяк не однопланова фігура. Він невразливий, рішучий, хоробрий. Але погляд його переважно спрямований нагору, звідки до нього, як командирові дивізії, ідуть накази. Якщо ж мова йшла про підлеглих, у його “сині самовпевнені очі”, як зауважує автор, “ніщо не проникало”.

Повнота життя неможлива без здатності до жалю, до сприйняття чужого болю, як своєї

В Иверзева вузький спектр щастя людини, стурбованого насамперед особистою кар'єрою. Не випадково старший лейтенант Орлів говорить: “Є на війні, Єрмаков, одна річ, що не прощаю: на чужій крові, брат, містечко робити”.

Проза Бондарева - велике цілісне мистецтво, значення якого багато в чому ще не розкрите нашою критикою. Тут злилися воєдино високий трагізм і лірика, філософський роздум і найтонша майстерність мальовничо-образної пластики. Для письменника важливе дослідження людської душі. Не просто загострена соціальна конфликтность, але з'ясування головних протиріч буття

Проблема війни й миру по Бондареву - проблема всієї людської культури, тому що розвиток цивілізації - підсумок складної еволюції життя на Землі, і підводити його до сумного фіналу самознищення значить зазіхати на вищі цінності буття. Розумне життя - явище унікальне, а Земля, бути може, її єдина обитель, єдиний смолоскип розуму в космічні просторах

bondarev

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: