Розкажіть про долю «маленької людини» та загальне значення цього визначення у повісті Миколи Гоголя «Шинель»

«Маленька людина» в літературі — визначення доволі різних героїв, яких об’єднує те, що вони займають найнижчі місця в соціальній ієрархії, і ця обставина визначає їхню психологію та громадську поведінку (приниженість, поєднана з почуттям несправедливості, ураженої гордості). Тому маленька людина виступає як опозиція до іншого персонажа — людини високопоставленої, «значної особи», а розвиток сюжету будується як історія приниження, нещасття. Тема «маленької людини» — інтернаціональна і бере свій початок ще в літературі античності.

У Гоголя було надзвичайне вміння: бачити в малому — велике, у смішному — трагічне, у буденному — найважливішу ознаку часу. Письменник завжди виходив із положення, що кожна людина має свою цінність, своє призначення. Саме ця авторська позиція стає підґрунтям будови твору «Шинель».

Тему «маленької людини» в повісті «Шинель» Гоголь розкриває як важливу, болючу проблему людства. Повість постала з анекдоту про чиновника, який помер через втрату шинелі. Виходить, що людське життя і шинель виступають як рівноцінні явища, а, можливо, шинель ще й перевищує своєю цінністю. Як митець, Гоголь не тільки не може пристати на таку думку, а й засобами мистецтва доводить протилежне.

Звичайно, долю Башмачкіна найлегше пояснити соціальними умовами, які робили з людини гвинтик у великому державному апараті. Але Гоголь на власному досвіді знав, що так легко все в житті не пояснюється. Він сприймав життя людини як шлях до вдосконалення, як набуття великих істин. Всяка людина народжується маленькою, а потім починається її шлях до великої людини. Можливо, автор навмисне не розповідає про становлення Акакія Акакійовича, бо цього становлення і не було зовсім, що він так і залишився «маленьким». Про це свідчить ставлення до нього в департаменті, де до нього не виявляли ніякої пошани. Навіть сторожи, які за своїм соціальним станом були значно нижче Башмачкіна, «не тільки не вставали при його появі, навіть не дивилися на нього, наче через приймальню пролетіла звичайна муха». Чиновники глузували з нього «скільки ставало канцелярської дотепності», але ці жарти, скоріше, походили на жарти більших хлопчаків над меншим: розказували при ньому вигадані про нього ж пригоди; про його хазяйку, говорили, що вона його б’є, «сипали на голову йому папірці, називаючи це снігом». Акакій Акакійо-вич зносив усе покірно. Тільки коли надто вже нестерпний був жарт, він проказував: «Лишіть мене! Нащо ви мене кривдите?». І лише одному з усіх «дотепників» почулося в словах героя інші слова, ті, що хотів сказати й письменник: «Я брат твій».

Акакій Акакійович належить до тих людей, які позбавлені навіть можливості захищатися. Але там, де панує сильний, Башмачкіним немає місця. Трагедія Башмачкіна полягає у тому, що його позбавлено навіть права на людське існування. Акакій Акакійович перестає сприймати світ. Одного разу новий столоначальник вирішив «підвищити» нещасного чиновника і доручив йому не переписати папір, скласти новий. Це не було складно, треба було лише замінити форми дієслова з першої особи на третю. Як не бився Акакій Акакійович, а нічого в нього не вийшло. Ніяк не міг він розібратися, хто «ми», хто «вони». Але не може людина відгородитися від світу. Настав час, коли і Башмачкін це відчув. Його стара шинель, або «капот», як називали це вбрання дотепники з департаменту, протерся. Акакій Акакійович відчув, що йому холодно. Тепер смислом життя Баш-мачкіна стає нова шинель. І шлях, яким іде до своєї мети герой, Гоголь змальовує як високе служіння. Щось побожне є у ставленні Акакія Ака-кійовича до майбутньої шинелі, наче він закохався у неї. Він служить їй, як ідолу: радо відмовляє собі у їжі, забуває свою роботу.

Нова шинель круто змінює життя Акакія Акакійовича і ставлення до нього чиновників. Але ввечері того ж дня, коли він вперше одягнув шинель, вона «пішла від нього з молодиком з великими вусами».

В останній частині повісті Башмачкін намагається повернути свою шинель. Він вперше в житті не приходить на роботу, бо йому треба до «значної особи», щоб та помогла врятувати шинель. Але все марно. Висока особа, навіть не дослухавши, чого прийшов Акакій Акакійович, гонить його геть. Надії рухнули. І Акакій Акакійович помирає.

У фіналі твору постать Башмачкіна набуває гротескових рис романтичного героя. Після своєї смерті він стає месником. Принаймні, так вважають ті, хто потерпав від грабіжників. Фантастика у «Шинелі» стає засобом розкриття головної ідеї твору. Вона повертає нас до початку повісті, де йшлося про можливість іншої долі героя. Він міг стати приборкувачем зла, дужим і міцним. Але не став. Від покірності Акакія Ака-кійовича звільнила тільки смерть.

Висновок. Гуманістичний пафос письменника виявився у глибокому співчутті «маленькій людині». Правдиве зображення життя простих людей у творчості Гоголя нерозривно пов’язано з осудом соціальних умов, які не дають можливості розкритися особистості.

Опорні поняття: гуманістичний пафос, соціальні умови, іронія, фантастика, біль за людину, співчуття «маленькій людині».

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: