Собаче серце, Булгаков -«політично шкідливий автор» (Літературне відкликання)

Твір по добутку на тему: Булгаков -«політично шкідливий автор» (рецензія)

Сміх не може бути

нейтральним. Будь-який сміх

показує на відношення

до того, що смішно.

М. Зощенко

Я вважаю, що ярлик “політично шкідливого автора” М. Булгаков одержав від своїх високопоставлених сучасників зовсім “справедливо”. Він занадто відверто зображував негативну сторону сучасного миру

Жодне твір Булгакова, на мій погляд, не мало такої популярності в наш час, як “Собаче серце”. Видимо, цей добуток викликав інтерес у читачів самих широких шарів нашого суспільства

Ця повість, як і все, що написав Булгаков, потрапила в розряд заборонених. Я спробую по міркувати не об пояснюючі ці заборони моментах, а про що виправдують. Особисто я зрозумів, що Булгаков солідарний із крамольними, або, як говорить доктор Борменталь, “контрреволюційними” міркуваннями професора Преображенський, скажемо, про розруху: “Це міраж, дим, фікція!”/.../ Що таке ця ваша розруха? Баба із ключкою? Відьма, що вибила всі стекла, згасила всі лампи? Так її зовсім не існує. Що ви маєте на увазі під цим словом? /.../ Це от що: якщо я, замість того, щоб оперувати, щовечора почну в себе у квартирі співати хором, у мене настане розруха! Якщо я, входячи у вбиральню, почну, вибачите мене за вираження, мочитися повз унітаз і т же саме будуть робити Зина й Дар'я Петрівна, у вбиральні почнеться розруха. Отже, розруха сидить не в клозетах, а в головах!” Ці злі тиради професора Преображенський оголюють ворожість автора до нової дійсності. Але це лише один момент, коли Булгаков сам себе підставляє цензурі

Другий момент більше серйозний. Я б сказав, навіть більше небезпечний для автора. Він виражає свої “крамольні думки” через представників нової дійсності в особі будинкового комітету, в особі його голови Швондера, а також примкнули до них собакочеловека Шарикова. Мені ясно, що Кульок неможливий без Швондера, автор підкреслює це гармонічне єднання навіть схожістю звукописи їхніх прізвищ. Вони створюють поле насильства й аморальності під прикриттям класових інтересів, поле, що принесло нашому народу стільки лих

Звичайно, я далекий від думки повністю ототожнювати світогляд автора і його героя професора Преображенський. Письменник сходиться зі своїм героєм тільки в неприйнятті організованої розрухи, хамства швондеров і кулькових. Він пропонує читачеві розділити з ним замилування видатним розумом і обдарованістю медик^-медика-професора-медика. Але ми бачимо, хто використовує ці медичні досягнення. Чредою проходять через кабінет Преображенського його, скажемо так, клієнти. Це якийсь фрукт, із зовсім засаленими волоссями, омолоджений доктором: “Пароль, д'оннер двадцять п'ять років нічого подібного! - суб'єкт узявся за ґудзик штанів, - чи вірите, професор, щоночі оголені дівчини зграями... Я позитивно зачарований. Ви - чарівник”. Далі - “шарудлива дама” зі страшними чорними мішками під очами, що бажає омолодитися заради молодого негідника, карткового шулера. Якийсь відомий суспільний діяч, захоплений неповнолітньою дівчинкою. От від кого професор приймає толстенькие пачки грошей, забезпечує собі розкішну квартиру, оперу й шикарний стіл, опису якого автор приділив особливу увагу, щоб потішити читача

Розбіжність у світогляді автора зі своїм героєм я помітив і в тім, що головний науковий подвиг професора, можливо, породжений його бридливою впевненістю в перевазі наукової думки над усім. Преображенський робить все сознательно, він професійно байдужий до матеріалу своїх наукових досвідів, у тому числі й до людського матеріалу. Тому я не допускаю, що Преображенський десь схибив і ситуація вийшла з-під його контролю. Не випадково й самітність професора. Адже всі навколишні його люди грають лише роль помічників у досягненні його цілей. А для душі йому потрібні опера, вино, обід

Але й таке різке відмежування автора від свого героя не врятувало Булгакова від ярлика “політично шкідливого автора”. Адже потреби Преображенського у функціонерах, що сліпо виконують його волю й не здатних розраховувати ні на що більше того, що визначив їм хазяїн, дуже співзвучні правлячій верхівці того часу. Тому, я вважаю, Михайлу Булгакову було просто неможливо догодити більшовицькій цензурі, хіба що кинути писати! Але цього, на щастя, не відбулося

bulgakov/sobache_serdce/

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: