Тема Батьківщини в лірику Лермонтова

Відкриття, що люди здебільшого вирішують питання побуту, а не буття, приводить героя раннього, юнацького періоду творчості Лермонтова до романтичного конфлікту із суспільством. Він трагічно переживає цей конфлікт, шле прокльону миру "безжалісних людей", бачачи в ньому лише "купу кам'яних серць" ("Два соколи"). У ранній ліриці звучать і цивільні мотиви неприйняття рабства ("Скарги турка"); прославляння революційного подвигу ("10 липня (1830)", "30 липня. - (Париж) 1830 року"); звеличання колишньої могутності Росії ("Новгород", "Привітаю тебе, войовничих слов'ян..."). Соціальні проблеми представляються йому наслідком якихось глибинних процесів, сутнісних рис людства й народу. Так, у вірші 1829 року "Монолог" передбачаються теми й образи "Думи": Повір, незначність є благо в тутешнім світлі. - До чого глибокі познанья, спрага слави, Коли ми їх ужити не можемо?.. Як сонце зимове на сірому небокраї, Так похмуре життя наша. Так недовго Її одноманітне теченье... І задушливо здається на батьківщині, И серцю важко, і душа тужить... У цьому вірші важлива думка про те, що сама батьківщина прирікає своїх дітей на бездіяльність, на жалюгідне животіння, на загибель дарувань - душить їх. І тем сильніше звучить мотив протиставлення сучасного збиткового існування "тутешнього світла" колишній, колишній могутності Росії. Героїчні образи російських богатирів - безстрашн, могутніх і мудрих - створює Лермонтов. Один з вищих проявів моці російського духу знаходить він у недавнім минулому: у війні 1812 року. Значення перемоги Росії над Наполеоном для Лермонтова символічно; поет бачить у ній не просто військовий тріумф, але торжество справедливості, величезної духовної висоти нації. Саме тому алегоричне оповідання про цю війну в "Двох велетнях" написано в ключі билинної розповіді, де сам дух народу персоніфікується в образі "древнього російського велетня". В одному із чудових пізніх віршів "Бородіно" поет знову акцентує увагу на символістиці перемоги російського воїнства - "богатирів" минулих років: - Так, були люди в наш час, Не те, що нинішнє плем'я: Богатирі - не ви! В "Бородіні" на повну силу звучить мотив протиставлення "богатирям" "нинішнього плем'я", сучасників, не здатних на подвиги, що втратили духовний зв'язок з народом. Цей розрив між Росією дворянської й Росією народної трагічно осмислюється поетом. Народна Росія живе по щирих людських законах, коли індивідуальність, особистість не протиставляє себе суспільству, але черпає силу у своєму єднанні з народом. Солдат, що веде оповідання в "Бородіні", говорить одночасно й від своєї особи, і від імені всіх захисників Батьківщини. Невипадково у вірші постійно зустрічається займенник "ми". Лермонтов розкриває основну властивість російської народної психології: особистість існує не сама по собі, але в злитті із громадою. Це, по переконанню Лермонтова, і принесло перемогу російському війську. Поет знайшов дивну "крапку відліку": на бій він дивиться не очами полководця, як це було прийнято, а очами звичайного рядового солдата, чий героїзм позначився не в здійсненні видатних подвигів, але в самому ладі думок, поводженні, світовідчуванні. У цьому непомітному рядовому героїзмі і є щира причина перемоги Росії. Хто вів війська росіяни в бій? Цар? Генерали? Нічого подібного, народ ішов сам, корячись внутрішньому пориву, прагнучи відстояти Батьківщину, звільнити Русь.

: особливості офіційно-ділового й наукового стилю, стандарти, оформлення і язикові конструкції ділових листів, особистих, адміністративно-організаційних і інших документів

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: