«Здивування щастя». (Тема любові в розповідях И. Буніна.)

Твір по добутку на тему: "Здивування щастя". (Тема любові в розповідях И. Буніна.)

Прекрасно все в любові - чи несе нам

Страждання вона або бальзам

Страданья заради щирої любові

Блаженством, про закоханий, назвися

Саади.

Іван Олексійович Бунін - чудовий російський письменник, поет і прозаїк, людина великої й складної долі. Він багато писав про любов, її трагедіях і рідких митях справжнього щастя. Щира любов для Буніна є вічна краса природи, для нього вона прекрасна тільки тоді, коли почуття природно, не ложно, не вигадане. Любов і існування без її для письменника - два ворожі життя, і якщо любов гине, то інше життя безглузде й уже не потрібна. Через всю творчість Буніна проходить тема чистого й прекрасного почуття. Бунін пише в одній зі своїх розповідей: "Усяка

любов - велике щастя, навіть якщо вона не розділена".

Героям бунинских розповідей властив надзвичайна сила й щирість почуття. Любов захоплює людину, всі його помисли й сили. Щоб любов не зникла й не висохнула, потрібно розстатися назавжди, що показано у всіх розповідях Буніна

Його герої жадають любові й, обпалені нею, гинуть. Любов у письменника недовго живе, вона як короткий, яскравий і сліпучий спалах, до глибини пронизуючої душі закоханих, зрештою, приводить до трагедії - самогубству, загибелі, небуттю

Все життя людин намагається знайти відповідь на питання: "Що таке любов? Сонячний удар, томління духу або благодать?"

Мені здається, що саме И. А. Бунін спробував розгадати саме непояснене, загадкове почуття

У тисяча дев'ятсот двадцять п'ятому року в приморських Альпах Бунін написав розповідь "Сонячний удар". У цьому добутку, на відміну від добутків ранньої творчості письменника, любов взаємна, але все-таки трагична! Сюжет дуже простий. На пароплаві випадково зустрічаються він і вона, підігріті вином, теплотою ночі й романтичним настроєм. Герої, зійшовши з пароплава, проводять ніч у готелі, а ранком розстаються. От і все. Але за досить простим і банальним сюжетом ховається конфлікт героя самим із собою. Письменник зміг передати болісні переживання героя. Перед нами відбувається

зміна настрою чоловіка. Спочатку поручикові стає тужливо, серце стискується “ніжністю”. Він намагається сховати своє сум'яття. Потім відбувається своєрідний діалог із самим собою, він намагається засміятися, знизати плечима, закурити, відігнати сумні думки й не може. Він постійно знаходить предмети, що нагадують незнайомку: “шпильку для волось, зім'яту постіль”, “недопиту чашку”; він почуває захід її парфумів

Так народжується борошно, туга

Від легкості й безтурботності не залишається й сліду!

Бунін хотів показати, яка прірва лягла між минулим і сьогоденням. “Номер без її здався якимось зовсім іншим, чим був при ній. Він був ще повний нею - і порожній. Це було дивно! Ще пахнуло її гарним англійським одеколоном, ще стояла на підношенні її недопита чашка, а її вже не було...” Потрібно було поручикові чим-небудь зайняти, відволікти себе, куди-небудь іти, і він бродить по місту, намагаючись урятуватися від мари, не розуміючи, що з ним все-таки відбувається

“Серце його уражене занадто великою любов'ю, занадто більшим щастям”. Скороминуща любов з'явилася для поручика потрясінням, вона психологічно змінила його.

За часом розповідь можна поділити на дві частини: ніч, проведена з жінкою, і день без її. Спочатку створений образ скороминущого блаженства - забавного випадку, а у фіналі образ тяжкого блаженства - відчуття великого щастя. Жінка й чоловік, живучи вже іншим життям, постійно згадують ці мінути щастя (“багато років потім згадували цю мінуту: ніколи нічого подібного не випробував за все життя ні той, ні інший”). Вони як би виявилися довічно в полоні своїх спогадів

Звідси й удала назва розповіді: сонячний удар буде сприйнятий не тільки як біль, але і як мить щастя

Мучення люблячої душі, гіркота втрат, солодкий біль спогадів - такі незагойні рани залишає в долях бунинских героїв любов, і час не владно над нею

У розповіді «Темні алеї» зображена випадкова зустріч людей, що любили один одного тридцять років тому. Ситуація досить пересічна: молодий дворянин легко розстався із закоханої в нього кріпосною дівчиною Надією й женився на жінці свого кола. А Надія, одержавши від панів вільну, стала господаркою постоялого двору й так і не вийшла заміж, не мала родини, дітей, не довідалася звичайного життєвого щастя. «Скільки не проходило часу, усе одна жила, - зізнається вона Микола Олексійовичу. - Все прох
одить, так не все забувається.… Простити я вас ніколи не могла. Як не було

у мене нічого дорожче вас на світі в ту пору, так і потім не було». Вона не могла змінити самої собі, своєму почуттю. А Микола Олексійович зрозумів, що втратив у Надії «найдорожче, що мав у житті». Але це хвилинне прозріння. Залишаючи постоялий двір, він «із соромом згадував свої останні слова й те, що поцілував у їй руку, і негайно соромився свого сорому». І все-таки йому важко представити Надію своєю дружиною, господаркою петербурзького будинку, матір'ю своїх дітей.…Цей пан надає занадто велике значення становим забобонам, щоб зволіти їм справжнє почуття. Але він розплатився за свою малодушність відсутністю особистого щастя

Одним з улюблених творів Буніна була розповідь "Чистий понеділок". Молоді люди, він і вона, познайомилися один раз на лекції в літературно - художньому кружку й полюбили один одного. Вони стали зустрічатися, проводити разом вільний час. Він доглядав за нею й хотів більше серйозних відносин, але вона була загадково мовчазна, ніколи не давала йому виходити з-під контролю. Герої в розповіді молоді, гарні, багаті, належать до одного кола, але нещасливі. Героїня - натура дуже складна, загадкова, багато в чому не зрозуміла героєві. Вона навіщо-те вчилася на курсах,

навіщо-те розучувала початок "Місячної сонати", навіщо-те повісила над диваном портрет босого Толстого. А на питання: "Навіщо?" - знизувала плечима: "А навіщо все робиться на світі? Хіба ми розуміємо що-небудь у наших учинках?" Життя героїв сама звичайна для людей їхнього кола. Щовечора вони зустрічаються і їдуть у ресторан обідати, потім ідуть у театр, або на концерт, або на театральний капусник. Але в душі героїня внутрішньо далека всьому цьому. "Схоже було на те, що їй нічого не потрібно: ні квіти, ні книги, ні обіди, ні театри, ні вечері за містом..." Її внутрішнє життя відкривається нам у Прощеное неділя, коли героїня раптом пропонує поїхати на цвинтар, і ми разом з героєм довідаємося, що вона часто ходить у кремлівські собори, у монастирі, любить читати російські літописні сказання. Їй здається, що тільки в монастирях і в духовних піснях збереглося "почуття батьківщини, її старовини". Героїня намагається знайти зміст в

навколишньому її світі, але не знаходить. Навіть любов героя не приносить їй щастя. Не знайшовши краси, духовності в сучасному їй світі, героїня йде з нього туди, де, як їй здається, вони є: у минуле, у допетровську Русь, у монастир. Таким чином, у цій розповіді соціально-психологічний бар'єр заважає з'єднатися героям

Чому герої в розповідях Буніна завжди розстаються? Можливо, письменникові не хотілося говорити про свято любові, що перетворюється в будень. Можливо, у розлуці й “є високе значення”, тільки в такому випадку любов залишається десь у серце на все життя, тому в розповідях Буніна, який би сильної не була любов, фінал завжди сумний

bunin/raznoe_81/

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: