Відвідування В. Гюго. — Дивна ліщина. — План драматичних п’єс. — Вигідний співробітник. — «Вотрен». — «Кинола». — Інші п’єси. — Процес Пийте ля

Трудове життя. - Жарди. - Гості. - Робота. - Відвідування В. Гюго.

- Дивна ліщина. - План драматичних п'єс. - Вигідний співробітник. - "Вотрен". - "Кинола". - Інші п'єси. - Процес Пейтеля.

"Я повернувся до свого звичайного трудового життя, - пише Бальзак сестрі в 1835 році. - Я лягаю спати негайно після обіду, в 6 годин. Тварина переварює їжу й спить до 12 годин ночі. Серпень вливає в мене чашку кава, завдяки якій мій розум може бадьоро працювати до 12 годин дня. Потім я біжу в друкарню, відношу рукопису й забираю коректури; це дає можливість зробити моціон тварині, що на ходу будує різні плани. Протягом 12 годин багато білого паперу покривається чорними буквами, і протягом місяця такого життя багато справи виявляється зробленим. Бідне перо!

Йому потрібно бути алмазним, щоб не ступитися від цієї роботи! Прославити свого хазяїна, дати йому можливість із усіма розплатитися, добути йому згодом покійне життя - от яке завдання має бути йому!

" Потрібно зізнатися, що той спосіб життя, що вів Бальзак, значно ускладнював це завдання його пера. Здатний переносити всілякі позбавлення, відмовляти собі в самому необхідному комфорті, він був цілком нездатний до якій би те не було ощадливості в грошових справах. У практичному житті уява захоплювала його точно так само, як і при створенні романів. Ледь розплатившись із найбільш настирливими боргами, він здумав купити землю в околиці Парижа, біля Виль д'авре, і вибудувати на ній дачу. "Ти зовсім дарма відговорюєш мене, - писав він сестрі, старавшейся довести йому всю безглуздість цієї витівки.

- Хіба ти не розумієш, що ця нерухома власність повинна служити для матері забезпеченням мого боргу". Замість цього знаменитий "Жарди", як Бальзак охрестив свою дачу, виявився для нього джерелом нових і нових боргів. "Жарди" був не більше не менш як крутий пагорб, що спускався на дорогу між Севром і Виль д'авре, у декількох верстах від Парижа. На вершині цього пагорба Бальзак вибудував будинок дивної архітектури, вузький і високий, у три поверхи, по одній кімнаті в кожному. Поверхи з'єднувалися крутими зовнішніми сходами, а навколо першого поверху йшла крита галерея.

Біля будинку не було ні деревця, ні кустика, але з вікон його відкривався дивовижний вид на долину Виль д'авре, на Севр, на Париж. Відсутність рослинності навколо будинку анітрошки не засмучувало Бальзака: він був твердо переконаний, що через рік розведе чудовий сад, де будуть красуватися магнолії, високі липи, тінисті клени.

А тим часом, щоб розвести самий жалюгідний квітничок і влаштувати кілька доріжок, зручних для ходьби, довелося боротися з найбільшими труднощами. Після всякого сильного дощу ґрунт пагорба повзла долілиць і захоплювала за собою рослинність. Довелося влаштувати кілька терас і підпирати кожну з них каменями, які все-таки погано протистояли осіннім дощам. З однієї сторони володіння Бальзака стикалися із чужою садибою, і, щоб відгородитися від сусіда, Бальзак спорудив стіну в сажень висотою. Стіна ця з'явилася для нього джерелом нескінченних неприємностей. По помилці будівельників або по дивній примсі долі, вона ніяк не стояла на місці.

Після всякого сильного вітру або дощу вона валилася, і неодмінно в город сусіда, на його ріпу й капусту, за які Бальзаку доводилося платити втридорога. Нарешті романіст втратив терпіння й купив сусідню дачу.

"Хоч дорого довелося заплатити, - говорив він, - так не лихо, нехай моя нещасна стіна вмирає на своїй власній землі". Внутрішнє оздоблення будинку було ще фантастичнее, чим його "зовнішність". Ні килимів на підлозі, ні занавесей на вікнах, ні комодів, ні шаф там не було. Прості, голі, виштукатурені стіни, на яких красувалися написи вугіллям: "Обробка з Паросского мармуру.

Плафон розписаний еженом Делакруа. Шпалери д'обюсона.

Мармуровий камін. Двері начебто Трианонских.

Мозаїчний паркет з різних сортів рідких дерев з островів". Вся ця "розкіш" повинна була прикрасити "Жарди" у віддаленому майбутньому, а поки романіст утішався тим, що у всіх кімнатах улаштував дзвінки власного винаходу, так дотепно сховані в стінах, що їх важко було помітити. В "Жарди" Бальзак не жив постійно: коли в нього була спішна робота, він защіпався у своїй маленькій паризькій квартирі, ні з ким не бачився й писав, майже не відриваючись від стола, годин по 18 у добу. У порівняно вільні проміжки часу він переселявся на свою дачу й дуже любив приймати там друзів. Гості збиралися звичайно до обіду, годинникам до шести, Бальзак їв завжди з більшим апетитом; особливо фрукти становили його улюблену їжу. Вино подавалося за його столом удосталь, гості пили, розмови велися самі невимушені, з усіх боків сипалися пікантні анекдоти, жарти, гостроти. Бальзак не любив сам говорити за обідом, але з найбільшим задоволенням слухав своїх співрозмовників, весело реготав кожній удалій гостроті, приходив у захват від удалого каламбуру.

Після обіду він пригощав присутніх особливим кава власного готування і якимось дивним жовтим чаєм, про походження й властивості якого він розповідав самі фантастичні історії. Потім Бальзак ішов у свою кімнату й лягав спати, для того щоб уночі встати й працювати. Він знаходив, що одна тільки нічна тиша природи й життя повертає йому спокій, необхідне для його творчості. Часто він обмірковував свої добутки, бродячи машинально вночі по лісах Виль д'авре й Сен-Клу. Не раз траплялося йому опам'ятатися ранком у Парижу, на площі Згоди, у халаті, у туфлях, без капелюха на голові; він не пам'ятав, по яких місцях ходив кілька годин сряду, і поспішав влізти на имперьял диліжанса, щоб скоріше повернутися у Виль д'авре. Кондуктор знав його й не намагався вимагати з його плати: відомо було, що в нього в кишені ніколи немає жодного су. Апогей популярності Бальзака збігся за часом з розквітом слави Віктора Гюго.

Обоє письменника знали й взаємно цінували один одного, але ніякої близькості між ними не існувало. Тим більше приємно й лестно було Бальзаку, коли глава романтичної школи виразив бажання відвідати його на дачі. Леон Гозлан дає нам характерний опис цього побачення двох світил тодішньої літератури: "Бальзак був одягнений у мальовничі лахміття. Його панталони без підтяжок як звичайно розходилися з його найширшим жилетом, його поношені черевики не сходилися з панталонами; бант його краватки стирчав біля вуха; чотири дні не голена борода густо розрослася.

На Гюго був сірий капелюх сумнівного кольору, що вицвів синій фрак із золотими ґудзиками у вигляді каструль, чорна, пошарпана краватка й більші зелені окуляри. Поки подавали сніданок, Бальзак запропонував гостеві погуляти по його володіннях. В. Гюго хвалив дачу дуже стримано.

Дарма Бальзак запевняв його, що про цю місцевість згадується в мемуарах Сен-Симона; він, видимо, у душі підсміювався над дивною примхою хазяїна, нетвердо ступаючи по вузеньких доріжках садка, залитим асфальтом. Одне викликало його замилування - це величезне горіхове дерево, що піднімалося майже в підніжжя пагорба. Бальзак просяяв при захопленому вигуку гостюючи. - Так, це дивовижне дерево, - сказав він, - я недавно купив його в громади. Знаєте, що воно дає? - Тому що це ліщина, те, імовірно, дає горіхи! - відповів Гюго.

- Ні, воно дасть 15000 франків доходу! - закричав Бальзак і, захоплюючись своєю фантазією, відразу експромтом склав целую історію: виявилося, що, у силу стародавнього звичаю, залишку феодального права, всі жителі сусідньої громади зобов'язані звозити нечистоти до підніжжя цього дерева; із цих нечистот вийде чудове добриво, що Бальзак буде продавати сусіднім землевласникам ледве не на вагу золота. - Одним словом, - закінчив він, - у мене отут гуано, то саме гуано, що мириади птахів залишають на пустельних островах Тихого океану. - Розумію, - з олімпійським спокоєм помітив Гюго, - у вас, мій милий Бальзак, гуано, але без птахів. - Гуано без птахів! - підтвердив Бальзак, голосно сміючись цьому визначенню його дивного феодального добрива і його нечуваного джерела доходу.

Ніколи не можна було вирішити, наскільки Бальзак сам вірить тим казкам, якими він пригощав інших. У всякому разі, захоплення, з яким він розповідав, було так искренно, що нікому не спадало на думку гніватися на нього, підозрювати його в навмисному обмані.

Між іншими розмовами в цей день Гюго розповідав йому про постановку на сцені своїх драм, про ті мучення, які доводиться виносити драматичному письменникові, і про ті вигоди, які приносять п'єси, які часто даються в театрах. Уява Бальзака запалилося. Як, він, романіст, такою важкою працею заробляє свої сантими й франки, а Гюго, написавши п'єсу, може спокійно скласти руки: із усякого подання її в якому б те не було театрі він одержує премію, і сума цих премій доходить в інший вечір до 400 франків. Бальзак не був жадібний до грошей, але він завжди мріяв про багатство, що дало б йому можливість відпочити, не мучитися на обов'язковій роботі.

Після візиту Гюго він вирішив, що виконає намір, і колись що часто приходило йому в голову, - зробиться драматичним письменником. Маса сюжетів для п'єс і комічного, і трагічного змісту відразу зародилася його в голові. - У мене чудова ідея! - тлумачив він своїм друзям, - блискучий і солідна, теперішній рожевий граніт. Із цього граніту ми видовбаємо чудову п'єсу в кілька картин для театру Порт Сен-Мартен.

Фредерик (Фредерик Леметр, відомий актор того часу) обіцяв мені взяти в ній роль. Із Фредериком у головній ролі, ви розумієте, у нас буде не менше 150 подань по 5 тисяч франків кожне; це зі ставить 750 тисяч франків. Тепер уважайте: 12 % авторського гонорару становлять більше 80 тисяч франків; потім квитки, за які можна одержати ще тисяч п'ять-шість; а крім того, текст п'єси, що ми надрукуємо у вигляді брошури й будемо продавати по 3 франки; 10 тисяч екземплярів дадуть 30 тисяч франків; крім того..." Як звичайно уява захоплювала автора в мир фантазії, і, не написавши ще ні рядка, він уже акуратно вираховував всі величезні бариші від своїх майбутніх драм. Однієї з фантастичних витівок Бальзака було запрошення до себе співробітника, що повинен був за стіл і квартиру в "Жарди" допомагати йому у всіх його драматичних творах і знаходити йому завжди, коли буде потрібно, сюжет, зав'язку або розв'язку драми. На роль цього співробітника Бальзак вибрав одного хворобливого й бездарного молодого письменника.

Протягом декількох місяців він сумлінно годував і напував його, але без усякої користі для себе: ніяка драматична ідея не спадала на думку парубкові. До довершення його неприємного положення, Бальзак вимагав у нього звичайно цих ідей уночі, коли сам працював. Стривожений, напівсонний прибігав він у нічному костюмі на голосний дзвінок свого патрона й, позіхаючи, повідомляв, що ще не цілком придумав драму, що хотів би колись послухати, чи не склав чого-небудь сам Бальзак, може бути, можна з'єднати дві ідеї, злити їх в одну п'єсу... - Ви спите, люб'язний друг, - переривав його Бальзак, - лягаєте, через годину я вас покличу! Іноді траплялося, що він його кликав раз по шести в ніч, і нарешті парубок не витримав, утік і після не міг без здригання згадувати саме ім'я Бальзака.

Прагнення до драматичного письменства охоплювало звичайно Бальзака приступами й часто проходило безвісти. Але під час одного з таких приступів доля зштовхнула його з директором театру, таким же мрійником, яким був він сам. Г-Н Гарель, директор театру Порт Сен-Мартен, кілька разів у житті розорявся й знову виплутувався з утруднень, а в цей час, испробовав на своїй сцені й класичній трагедії, і романтичну драму, і вчених мавп, і приручених слонів, був знову напередодні банкрутства. Коли Бальзак запропонував, що дасть йому пятиактную драму в прозі, він ухопився за нього, що як потопає за соломинку, і вирішив якомога швидше почати репетиції. Тим часом драма існувала поки тільки в мріях Бальзака. Але давши слово поставити її, він уважав себе зобов'язаним будь-що-будь і написати її. Він кинув на час "Жарди", замкнувся у своїй паризькій квартирі вдвох з переписувачем, не видался ні з ким зі знайомих і прийнявся за роботу.

П'єса писалася й у той же час репетирувалася в театрі. Помітивши, що в автора ще нічого не готове, актори змушували його переробляти кожну сцену, кожну фразу, мучили його своїми суперечливими вимогами, своїми критичними зауваженнями. Бальзак виправляв, додавав, скорочував, по кілька разів змінював кожну дію, кожний діалог, а директор театру благав його поспішати, запевняв, що не може більше триматися. Два з половиною місяця тяглися ці репетиції, це щоденне катування Бальзака. Він схуд, пожовк, друзі боялися, що він серйозно розхворіється. Нарешті на афішах з'явилося оголошення про перший драматичний добуток знаменитого романіста, про п'єсу "Вотрен", у якій головною діючою особою є випадний каторжник Вотрен, що вже фігурував в "Батьку Горио" і в інших романах Бальзака. Поруч із ним повинні були з'явитися герцоги й маркізи, принцеси й герцогині.

Публіка зацікавилася. Ходили слухи, що цензура заборонить п'єсу. Театр був повний. Перші три акти пройшли досить холодно; у четвертому відбувся скандал: Фредерик Леметр, що грав заголовну роль, повинен був з'явитися в якімсь дивному костюмі мексиканського генерала; многим здалося, що його головна прикраса й гримування нагадують короля, пролунали свистки, сміх, і п'єса закінчилася серед загального шиканья. Друзі Бальзака пояснювали провал п'єси випадковістю, недоброжелательством публіки, заздрістю журналістів, але це не зовсім справедливо: п'єса була дійсно слабка, мелодраматична, неприродна. Цензура заборонила її, але зовсім дарма: аморального вона в собі нічого не містила й, імовірно, через кілька подань перестала б. залучати публіку.

Друга спроба Бальзака виступити на поприще драматичного письменника виявилася не більше вдалою. Через два роки після падіння "Вотрена" він запропонував директорові театру "Одеон" тільки що написану їм пятиактную комедію "Les ressources de Quinola" ("Витівки Киноли"). Директор погодився поставити п'єсу й запросив артистів театру послухати її в читанні автора. Бальзак читав з більшим одушевлением і так заразливо реготав на всіх смішних місцях, що й слухачі не могли удержатися від сміху.

Після четвертого акту він зупинився, витер чоло, упорядкував свій туалет, трохи потерпілий під час жвавого читання. - Ну, що ж п'ятий акт! Читайте!

- просили актори. - П'ятий акт у мене ще не написаний, друзі мої, - відповів Бальзак, - якщо хочете, я вам його розповім!

Він прийнявся розповідати, збиваючись, повторюючись, поправляючи самого себе. Слухачі залишилися незадоволені розв'язкою, проте п'єса була прийнята театром і репетиції її почалися. Бальзак виговорив собі весь збір з перших трьох подань і, ще не дописавши п'ятого акту, уже по своєму звичаї будував самі фантастичні розрахунки. На перше подання він хотів пускати тільки добірну публіку: у партер - кавалерів ордена Св.

Людовика; в оркестр - перів Франції; у ложі 1-го ярусу - посланників і дипломатичний корпус; в 2-й ярус - депутатів і вищих сановників держави; в 3-й - грошову аристократію; в 4-й - багату буржуазію. "Скажіть всім вашим росіянином, - пише він одній своїй знайомій росіянці барині, - що мені потрібні імена й адреси з їх особистою й письмовою рекомендацією для їхніх друзів-чоловіків, які захочуть мати місця в оркестрі. До мене є по п'ятдесяти людин у день під помилковими іменами й не говорять своєї адреси, це все вороги, що бажають провалити п'єсу". Він сам став продавати квитки з більшим розбором, мріючи про те, щоб ложі першого й другого ярусів були зайняті красунями, і, щоб підняти ціну, з першого ж дня повідомляв, що всі квитки розпродані, що їх можна одержати тільки з великою премією. Перші два-три дні ця хитрість мала успіх, і багато хто заплатили за квитки подвійну ціну, але потім публіка зрозуміла, що не варто ганятися за квитками неодмінно на перше подання, краще почекати другого. Зрештою виявилося, що на першому поданні зал "Одеона" був більш ніж наполовину порожній. Перший акт пройшов весело.

Головний герой п'єси Кинола, наслідування Фігаро, сподобався публіці. Після другого сталі помітні ознаки нудьги. Дія п'єси розверталося повільно, в'януло, затемнене різними вставними епізодами. Після п'ятого акту завіса впала при свистках публіки. Після цього Бальзак написав ще три-чотири п'єси, що мали деякий успіх на сцені; особливо сподобалася публіці одна з них, драма із сімейного життя "La Marбtre" ("Мачуха"). Його комедія "Mercadet" дотепер не знята з репертуару "Comédie Franсaise", але вона була поставлена на сцені вже після його смерті, зі значними переробками проти первісного тексту.

Задумано й почато було Бальзаком більше двадцяти п'єс, одна, між іншим, з російської історії: "Pierre et Catherine" ("Петро й Катерина"), де на сцені з'являлися Петро Великий і Катерина I, - повинна була зображувати життя Катерини до її приїзду в Росію й одруження Петра. До числа фантастичних підприємств Бальзака не можна не прилічити його наміру виступити адвокатом в одному карному процесі, що наробив багато шуму у Франції взимку 1838 - 1839 року. Нотаріус маленького містечка Білій, г-н Пейтель, обвинувачувався в навмисному вбивстві своєї дружини й лакея. Бальзак був небагато знаком з Пейтелем, що, перш ніж обрати кар'єру нотаріуса, намагався виявити себе в літературі. Може бути, це особисте знайомство змусило його сумніватися в злочинності підсудного, може бути, він був искренно переконаний в упередженості судового наслідку, а може бути, його честолюбству лестила надія приєднати до лавр письменника лаври адвоката, у всякому разі, при першій звістці про арешт Пейтеля він оголосив, що виступає його захисником. Справа була складне й тонке.

Злочин був зроблений на великій дорозі, на мосту, в одній версті від міста; лакей убитий декількома ударами молотка, дружина - двома пострілами з револьвера. Пейтель зізнався в убивстві слуги, пояснюючи його хвилинною запальністю, але затверджував, що не мав наміру вбити дружину, що його постріл випадково зачепив неї. Прокурорський нагляд обвинувачував його в подвійному вбивстві з користною метою скористатися спадщиною дружини. Ця корислива мета була недостатньо доведена, але все місто знало, що Пейтель женився з розрахунку, що чоловіки жили досить недружно, і випадковість убивства представлялася занадто малоймовірної. Друзі Бальзака радили йому не мішатися в цю темну справу, юристи заздалегідь зловтішалися, смакуючи всі промахи, які може наробити романіст, що узявся за далеку йому спеціальність, але це не зупинило Бальзака. Правда, він не зважився з'явитися зі своїм захисним мовленням на суд у Бург, де розглядалася справа, але, коли вирок був вимовлений, коли суд, визнавши обвинувачення доведеним, присудив підсудного до страти, він узявся клопотати про касацію й у той же час помістив у газеті "Siècle" довгу й гарячу "Записку", що повинна була представити обставини справи в зовсім новому виді. У цій записці він стежить за всім життям Пейтеля й пояснює показання свідків, що обвинувачували його в користолюбстві й нечесності, винятково ненавистю провінціалів до парижанина, що не міг розділити їхніх інтересів, їхнього погляду на життя.

На підставі почасти особистого знайомства з підсудним, а головним чином своєї романтичної фантазії, він відтворить особистість убивці зовсім не в тім невигідному світлі, у якому вона з'явилася на суді перед присяжними. Він дорікає наслідок в упередженості, у недостатній старанності й висловлює тверде переконання, що у випадку касації інший склад присяжних напевно винесе підсудному виправдувальний вирок. Вороги Бальзака запевняли, що саме ці слова "Записки" і погубили Пейтеля; що касаційний суд затвердив вирок Бургского суду саме тому, що побоявся, як би інший склад присяжних випадково не виправдав людини, злочин якого обурювало суспільну совість. Крім того, Бальзаку ставили за провину, що в запалі свого захисту він не занадто делікатно поставився до жертв злочину й дозволив собі деякі інсинуації, що зачіпали честь покійної г-жи Пейтель. Як би те не було, Бальзаку не вдалося врятувати Пейтеля від страти, і вся ця спроба наслідування знаменитому захисникові Калласа не збільшила слави Бальзака, а, навпроти, доставила йому тільки неприємності

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: