Коротка Біографія Булгакова. Історія написання роману Біла гвардія. Булгаков Михайл

Серед наших письменників післяреволюційної епохи Михайло Опанасович Булгаков (1891-1940) тісніше інших пов'язаний з темою прозріння й свого шляху в житті й літературі. Шлях цей був великотрудний і повний боїв, перемог і поразок, а сам хід подій і літературних недругів не раз намагалися штовхнути автора «Майстра й Маргарити» на дорогу, що веде всторону.

У долі всякого самобутнього письменника є якась таємниця, розгадувати яку в першу чергу доводиться йому самому, а потім уже є вчені-біографи й по опублікованих книгах, клаптикам рукописів, листам і мемуарам починають ворожити про підсумки неабиякої письменницької долі. (Даний матеріал допоможе грамотно написати й по темі Біографія Булгакова. Історія написання роману Біла гвардія. Короткий зміст не дає зрозуміти весь зміст добутку, тому цей матеріал буде корисний для глибокого осмислення творчості письменників і поетів, а так само їхніх романів, повістей, розповідей, п'єс, віршів) И те, що залишається після письменника в літературі, звичайно добувається їм у нещадній боротьбі з обставинами й самим собою. Така непросте літературне життя, її жорстокий закон. Добре сказав про цьому німецький письменник Томас Манн: «Загалом кажучи, талант дуже складне, важке поняття, і справа тут не стільки в здатностях людини, скільки в тім, що являє собою людина як особистість. От чому можна сказати, що талант їсти здатність знайти власну долю».

Недарма Булгаков багато думав і писав про «безглуздість долі таланта», про «самі небезпеки на шляху таланта». Доля часом була йому у вигляді страшної, нещадної істоти, що грає безпомічними чоловічками. В одному зі смутних булгаковських листів другові, філософові П. С. Попову, сказано з гіркотою: «Я нізащо не беруся вже давно, тому що не розпоряджаюся жодним моїм кроком, а Доля бере мене за горло».

Однак те була хвилинна слабість. Булгаков був людиною мужн, вольовим і цілеспрямованим і знаходив у собі сили для того, щоб переборювати перешкоди, що зустрічалися на шляху письменника. Він завжди залишався російським письменником класичної школи, чесним інтелігентом, у вогні революції й громадянської війни осознавшим нерозривність свого зв'язку з народом, Батьківщиною. Його вибір був однозначний. Про многом говорят. відомі слова Булгакова, сказані 18 квітня 1930 року в телефонній розмові зі Сталіним: «Я дуже багато думав останнім часом, чи може російський письменник жити поза Батьківщиною, і мені здається, що не може».

Письменницька біографія Михайла Булгакова була незвичайно діяльна. Коли молодий Булгаков восени 1921 року приїхав з Києва в Москву й почав працювати в газетах і журналах, що притулив його родич Б. М. Земський говорив: «Миша мене вражає своєю енергією, працездатністю, заповзятливістю й бадьорістю духу... Можна із упевненістю сказати, що він піймає свою долю - вона від нього не піде». Цю бадьорість духу, стійкість Булгаков зберігав до кінця. Він піймав свою долю, знайшов своє місце в історії вітчизняної літератури, але коштувало йому це дуже дорого.

Мова йшла, зрозуміло, не про одні життєві труднощі. Про їх сам письменник у веселому «Трактаті про житло» сказав так: «Де я тільки не був! На Мясницкой сотні разів, на Варварці - у Діловому Дворі, на Старій Площі - у Центросоюзе, заїжджав у Сокольників, шпурляло мене й на Дівоче поле. Мене ганяло по всій неосяжній і дивній столиці одне бажання - знайти собі їжу. І я його знаходив,- правда, убоге, невірне, хитке. Знаходив його на сама фантастична й швидкоплинних, як сухота, посадах, добуваючи його дивними, вутлими способами, багато хто з яких тепер, коли мені полегчало, здаються вже мені смішними. Я писав торгово-промислову хроніку в газетку, а по ночах складав веселі фейлетони, які мені самому здавалися не смішніше зубного болю, подавав прохання в Льнотрест, а один раз уночі, остервенившись від пісного масла, картоплі, дірявих черевиків, склав сліпучий проект світлової торговельної реклами... Що це доводить? Це доводить тільки те, що людина, що бореться за своє існування, здатний на блискучі вчинки»3.

Блискучий гуморист Булгаков смішить нас, але тоді йому було не до жартів, він скитался по нетоплених кутах, брався за будь-яку газетну поденщину. І куди важче була для нього боротьба літературна, знаходження свого творчого шляху, власної долі. Адже вся тодішня література тільки створювалася, будувалася об'єднаними зусиллями кращих творчих сил, глибинний зміст цієї культурної роботи затемнювався часом боротьбою угруповань і письменницьких самолюбий, бушуванням поза-літературними страстями й думками. У цій строкатій штовханині не відразу видна була центральна дорога післяжовтневої вітчизняної літератури, і тому таке значення одержувала тоді проблема вибору шляхи, рішення, з ким і куди піде письменник

Щодо цього Михайло Булгаков волею доль був поставлений в особливе, досить незручне й ризиковане положення. Він не належав до стану російського дворянства, предки його не значилися в купецьких гільдіях і промисловцях, робітників і селян серед них також не було. Не можна назвати Булгакова й потомственим інтелігентом

Дід його був злиденним священиком цвинтарної церкви в Орлі, бабуся - дочкою церковного служки, а батько - професором Київської духовної академії, що преподавали там історію. Сам Михайло Опанасович, закінчивши 1-ю Київську гімназію й медичний факультет тамтешнього університету, з 1916 року працював земським лікарем у селі Никольское Смоленської губернії, а потім у Вязьмі, де він почав накидати «Записки юного лікаря» і де застала його революція. Звідси в 1918 році Булгаков через Москву вибрався нарешті в рідний Київ, і там йому і його близьким довелось пережити складну й повчальну смугу громадянської війни, описаної потім у романі «Біла гвардія», п'єсах «Дні Турбиних» і «Біг» і численних розповідях

Рідне гніздо, будинок і родина завжди мали для Булгакова значення першорядно важлив і неминуще, дуже багато чого визначили в його характері й долі. Професорська родина була дружна й весела, Булгакови любили музику й театр, сам Михайло замолоду хотів стати артистом, грав у домашніх спектаклях і експромтом писав невеликі гумористичні розповіді. Було щиросердечне тепло, були незабутні щастя й радість. Образи будинку, братів, сестер, матері проходять через всю булгаковську прозу як символ назавжди втраченого щастя, з'являючись уже в перших його літературних досвідах: «Я заснув і побачив вітальню зі старенькими меблями червоного плюшу. Затишне крісло із тріснутою ніжкою. У рамі курної й чорної портрет на стіні. Квіти на підставках. Піаніно розкрито, і партитура «Фауста» на ньому». Звідси вже розвертаються перші сцени роману «Біла гвардія» і авторські ремарки «Днів Турбиних», але тут, у ранній розповіді, народжується перший начерк по пам'яті, пригадується затишний київський будинок, де маленький Миша вперше прочитав у дев'ять років «Мертві душі» і назавжди полюбив їх ліричного й ранимого автора, проривається велика тривога про долю молодшого брата Миколи, мобілізованого білими. Тому що навесні 1918 року Булгаков повернувся в будинок № 13 по Андріївському спуску в труднейшие дні громадянської війни, і війна ця, покінчивши з колишньою ідилією, владно ввійшла в життя булгаковської родини, розметала її по світлу й залишила незціленні рани в душі самого письменника, враженого сценами найжорстокішого кровопролиття

Звичайно ж, що знемагав від іноземної окупації й трагічної міжусобиці Місто знаходило в собі сили для продовження життя, духовна культура древнього Києва аж ніяк не вмерла, сюди стікалися строкаті юрби з усією Росії, і серед біженців були співаки Леонід Собінов і Олександр Вертинский, композитор Р. М. Глиер, режисер Коту Марджанов, що поставив у колишньому Соловцовском театрі знаменитий спектакль «Фуенте Овехуна». У підвалі готелю «Континенталь» на Миколаївській вулиці розмістилося літературне кафе «Мотлох» («Порох» по «Білій гвардії»), де з'являлися колишня знаменитість А. Аверченко, Ілля еренбург і Осип Мандельштам, молоді Михайло Кольцов, Лев Никулин і Костянтин Паустовский і де бував і Михайло Булгаков, зовсім не що випадково помістив тут свого фатального й демонічного Михайла Семеновича Шполянского й очолюваний їм міський поетичний орден «Магнітний Тріолет» («Біла гвардія»).

Однак у цей час Булгакову було не до літератури. Разом з усіма киянами він пережив більше десяти переворотів. Його як лікаря мобілізували петлюрівці. Біг, повернувся додому. Потім прийшли білогвардійці. Знову мобілізація восени 1919 року, і нарешті громадянська війна закинула лікаря Михайла Булгакова у Владикавказ (нині Орджонікідзе). По дорозі, прикутий тифозною гарячкою до медичного двуколке, він бачив повішених на залізничних ліхтарях робітників-більшовиків, звірства білих, що знищували заколотні гірські аули. Тут, у Владикавказе, він почав писати, залишивши лікарську професію

П'єси, що ставилися в місцевих театрах (у тому числі в осетинське й інгуському), читання лекцій про чеховський гумор і Пушкіна, фейлетони в місцевих газетах, зустрічі із професійними літераторами Ю. Слезкиним, О. Мандельштамом, Б. Пильняком, А. Серафімовичем ознаменували початок письменницької біографії Михайла Булгакова, блискуче природженого фейлетоніста й цілком зрозумілим гумором стосовно самого себе. Однак у Владикавказе ж була задумана й, очевидно, почата й «Біла гвардія». У всякому разі, в одному з булгаковських листів початку 1921 року говорилося: «Пишу роман, єдина за все це час продумана річ»1. Але від цих задумів і уривків мало що збереглося, і в канонічний текст роману вони не ввійшли. І коли Булгаков через Батум, Тифлис і Київ потрапив нарешті в Москву, йому все довелося починати спочатку. Тут народився письменник Михайло Булгаков

Дуже важлива ця дистанція в часі й розвитку булгаковського дарування. За цей час разюче змінилася висота авторського погляду. В «Білій гвардії» багато автобіографічного, але це вже історичний роман. Більше того, це й книга про російську історію, її філософії, про долі класичної російської культури в нову епоху. Саме тому «Біла гвардія» так близька Булгакову, її він любив більше інших своїх речей. Епіграфом з «Капітанської дочки» Пушкіна Булгаков підкреслив, що мова в його першому романі йде про людей, що трагічно заблудилися в залізному бурані революції2 і все-таки знайшли в ній своє місце й дорогу, вірну міру історичних подій. Це книга шляху й вибору, книга прозріння. Цим же епіграфом письменник указав і на свій зв'язок, що не переривався, із класичною традицією, і насамперед з історизмом Пушкіна, Гоголя й Достоєвського

Не випадково, що саме з «Капітанською дочкою» зв'язані міркування автора «Білої гвардії» про долі Росії, народу, інтелігенції, класичної російської культури. Пушкінське вірне й глибоке розуміння вітчизняної й світової історії повніше всього виявилося саме в цьому романі, де вірність художній правді історичного оповідання робить картину живее й вище будь-якої вченої книги

«Усе - не тільки сама правда, але ще як би краще її»3,- говорив про «Капітанську дочку» улюблений письменник Булгакова Микола Васильович Гоголь, і він був прав

Полум'я великих подій громадянської війни дорівнює висвітлює й оцінює життя колишню, її людей і нову революційну дійсність, її діячів. Так народжуються художні образи, які вірні поетичній правді історії. Те ж відбувається й в «Білій гвардії», де мила, тиха, інтелігентна родина Турбиних раптом стає причетна великим подіям, що перетворили вигляд Росії, робиться свідком і учасницею справ страшних і дивних. Турбиним преподаний урок історії, урок жорстокий, але, пройшовши через кров і смерть, вони зрештою розуміють і приймають його. Турбіни роблять свій вибір, залишаються зі своїм народом і знаходять своє місце в новій Росії. Тому-Те художня біографія цієї цілком ординарної родини стає настільки цікавої й символичной, історичним документом неминущої цінності, одним із кращих російських романів післяреволюційної епохи про громадянську війну

Зрозуміло, Булгаков, оповідаючи про події історичних і в той же час недавніх, що визначили і його власну долю, долю близьких йому людей, гранично далекий від крижаної безпристрасності поседелого в державних справах дяка з пушкінського «Бориса Годунова», що

Спокійно зрить на правому й винних, Добру й злу слухаючи равнодушно, Не відаючи ні жалості, ні гніву

Ні, булгаковська книга про Турбиних дуже особиста, лірична, вона повна жалості, гніву, віри, надії й любові. Блискуча художність «Білої гвардії» далека від великовагової врочистості історичної прози; крім польоту зрілої й зіркої думки письменника, роман сповнений польоту живої мрії, небоязкого погляду в майбутнє й дивне духовне єднання автора зі своїми персонажами. «Героїв своїх треба любити; якщо цього не буде, не раджу нікому братися за перо - ви одержите найбільші неприємності, так і знайте»,- це сказано в пізнішому «Театральному романі», але адже це й головний закон усього булгаковської творчості. Ясно, що любов ця гранично вимоглива, у прозі й п'єсах Булгакова чимало іронії й сатири, і вся уразливість Турбиних і інших персонажів авторові очевидна. В «Бігу» він проводить ідею єдності російської інтелігенції зі своїм народом, що пішов за більшовиками

Джерела:
Михайл Булгаков. Біла гвардія. Майстер і маргарита. Романи. / Видавництво: Мастацкая лiтаратура. Мінськ. - 1988

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: