Моральність у романі «Злочин і покарання»

Життя російського народу у минулому була болісно важкою. «Повинен був з'явитися людина, що втілив би у своїй душі пам'ять про усіх... борошнах людських... Ця людина - Достоєвський», - писав М. Горький. «Злочин і покарання » - самий значний і доконаний роман письменника, у якому з особливою силою виразився протестуючий і гуманний початок творчості Достоєвського, його гострий біль за зганьблену й принижену людину, приреченої ладом капіталістичного суспільства на самітність і страждання

У листі до видавця журналу, у якому хотів помістити свій роман Достоєвський, письменник викладає докладну програму свого добутку, його головну ідею: «Головний мотив злочину Раскольникова розглядається так: парубків, піддавшись «недокінченим» ідеям, вирішив убити бабу, непотрібн і злу, щоб зробити щасливими своїх рідних і самому вибитися з убогості. Йому вдається злочин, але після нього розгортається весь психологічний процес злочину... він доносить на себе, закон правди й людська природа взяли своє, убили переконання... у моїй повісті є, крім того, натяк, що юридичне покарання, що накладає, менше лякає злочинця... почасти тому, що він і сам його морально вимагає».

Достоєвський в «Злочині й покаранні» викрив і засудив буржуазний індивідуалізм, показав неспроможність анархічного бунту, але зробив це з позицій, далеких передовий революційної теорії. Від революційної боротьби за корінну зміну суспільного устрою письменник іде в область моральних шукань, а гострі соціальні конфлікти переносить у сферу відвернених етичних подань. У романі поставлені ті соціальні й етичні проблеми, які Достоєвський неодноразово розвивав у своїх добутках протягом всього життя. Це питання про право людини на бунт, на повстання проти існуючого положення речей, про можливості революційної зміни дійсності й гармонічного пристрою миру, соціально-етична проблема морального перевиховання людини шляхом релігійної смиренності й страждання. Носій «бунту», заперечення існуючого порядку - Розкольників. Він при всій непослідовності своїх ідей і поглядів рішуче вступає на шлях протесту й боротьби за зганьблене людське достоїнство, не може примиритися з несправедливістю й фальшю навколишнього суспільства, заснованого на цинічному презирстві до людини, на користі й експлуатації людини людиною

В основі роману лежить конфлікт, що зовні має детективний характер. Через нього Достоєвський розкриває ідею величезного соціально-філософського значення: про теоретичну можливість здійснення злочину заради високих цілей і коректуванню життям цієї теорії. Життя не допускало таких теорій. Основна проблема роману - проблема права на кров. З нею тісно зв'язана й інша важлива проблема - проблема принижен і ображених, котра розкривається в історії сім'ї Мармеладових. Крайній розпач цих людей відбито в гірких словах: « чиРозумієте ви, що виходить, коли вже нікуди більше йти?» Задавлений бідністю й сам Розкольників. Опис його одягу, житла дає можливість представити життя бідного студента. Замальовки площ, Сінної площі, опису дохідних будинків, трактирів, смердючих вулиць створюють картини нещастя й страждань міських низів. Саме ця частина Петербурга, у якій було зроблене злочин Расколь-никова, одержала назву Петербурга Достоєвського

Герой роману - талановита, горда, мисляча людина, поставлений віч-на-віч із усією несправедливістю й брудом тих суспільних відносин, які визначаються владою грошей, прирікають на страждання й загибель чесних і шляхетних людей, незаможних трудівників (сім'я Мармеладова) і дають багатство й влада процвітаючим цинічним ділкам (Лужин). Письменник нещадно оголює ці волаючі соціальні протиріччя, показує несправедливість злочинного у своїй основі власницького суспільства. Закон і мораль охороняють життя й «священну власність» хижої баби-лихварки й відмовляють у праві на існування молодому обдарованому студентові. Розпусник і злочинець Свидригайлов може безкарно робити насильство над беззахисними людьми, тому що він поміщик і багатій, а чесна й чиста дівчина Соня Мармеладова повинна продавати себе, губити свою молодість і честь, щоб її сім'я не вмерла від голоду. Найважливішим питанням, що висвітлює Достоєвський, є значення християнської моралі в житті кожної людини й усього народу. Час дії роману - час корінних реформ (скасування кріпосного права).

Люди у стрімко, що змінюється житті, шукали чіткі духовні орієнтири. Молоді, утворені люди не хотіли жити по-старому й шукали свій шлях у духовному житті, поширюючи ідеї нігілізму й атеїзму. Нові ідеї конфликтовали із християнськими догмами, із заповідями, що визначають моральне поводження людини. Погляд Лужина на християнство неприйнятний. Його головна мета - досягти успіху й слави за всяку ціну, він любить одного себе, порушуючи християнську заповідь, він эгоистично переступає через людей без найменших каяттів совісті. У Мармеладова зовсім не було сили волі, він усіляко виправдував свої дії, не мінявся сам і не намагався що-небудь змінити, тому що був упевнений у всепрощенні Бога. Розкольників був вихований у християнському середовищі, але в Петербурзі християнство не відповідає його духовним потребам, що воно зрівнює всіх перед Богом. Після вбивства Розкольників знову звертається до християнства. У цьому йому допомогла (Соня Мармаладова яка вірила в Бога й тому жила в гармонії із собою. Її пора, на відміну від віри Мармеладова, була активної й допомогла їй жолобити все мінливості долі, приниження й образи. Почуття любові до Соні змушує Раскольникова спробувати прийняти неї погляди

Непомірні страждання бідняків, приречених на вбогість, приниження, проституцію, загибель, Достоєвський передав у своєму романі з таким гарячим, схвильованим співчуттям, з такою силою життєвої правди, з такою гнівною ненавистю на адресу їхніх катів, хазяїв життя, винних у стражданнях простих людей, що роман став безжалісним, суворим вироком суспільству, заснованому на експлуатації, що штовхає людини на шлях злочину, пороку й загибелі

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: