Російське село в зображенні И. А. Буніна

Твір по добутку на тему: Російське село в зображенні И. А.Буніна

... Росія?.. Так вона вся - село...

И. Бунін

“Мій дід землю орав”, - з гордістю заявляв різночинець Базарів, якого народ взагалі-те не дарував. Як і багато хто з городян, я теж зовсім ще не відірвався від села, у якому трудилися мої діди, провели молодість батьки. Можливо, саме тому на мене зробила сильне враження “Село” Буніна

Звичайно, з уроків історії я знав про страшну бідність і відсталість у російських селах, про протиріччя між поміщиками й селянами, бідняками й кулаками. Але після прочитання повісті немов сам став очевидцем того, що так яскраво й сильно описав, ні, зобразив, начебто художник, Іван Олексійович

Добуток не має гострого, туго закрученого сюжету, але зате, по вираженню Твардовского, має великою “густоту й щільність життєвого матеріалу” часів першої російської революції, а образи селян наділені рисами такої індивідуальності, що забуваєш, що це не реальні люди, а плід авторської фантазії

Яке ж село малює письменник? Завдання миючи складна, тому що матеріал занадто великий, до того ж хотілося ще згадати й про розповіді. Спробую, хоча й почуваю, що в моїх міркуваннях будуть діри

Отже, село з'являється перед нами, насамперед, дуже бідної, навіть питна вода часом настільки погана, що викликає повальні хвороби. Убогість б'є в очі не тільки в повісті. От іде Онисія Минаева з розповіді “Веселий двір”. У напівнепритомності від виснаження бреде за двадцять верст до непутящого сина й, щоб перебороти слабість, жує якісь травинки. А якби горох уже поспівав, то наїлася б тайкома досита. Але страшна для суспільства ця бідність не тільки сама по собі. Небезпечна вона на тлі багатства малої групи людей: поміщиків, кулаків. Серед картини рясного ярмарку письменник міркує про те, що край найбагатший, чорнозем прекрасний на півтора аршина. А п'яти років не проходить без голоду. Місто славиться на всю Росію хлібною торгівлею, а досита цей хліб їдять сто чоловік у всьому місті. На ярмарку сила-силенна калік і жебраків

І от забурлило. Не повинні були влада імущі класи доводити селян до бунту, про яке ще Пушкін попереджав, що страшно він у нещадності руйнування. Але всі, видимо, розраховували: “Після нас хоч потоп!” А цей “потоп” і захопив... І головний герой розуміє небезпеку народного хвилювання, “не те тримайся: зачує удачу, зачує шлею під хвостом - ущент расшибет-з!”. Але адже не може порядок у країні триматися тільки на силі в інтересах багатих шарів! От і не удержався...

На заднім тлі оповідання ми бачимо, як палають поміщицькі садиби, ті “дворянські гнізда”, що були так милі письменникові. А в центрі повести Тихін і Кузьма, два рідних брати. Це не тільки різні люди, але й два різних характерних явища в російському житті того часу. Тихін Ілліч завжди багато працював. Завдяки завзятості, везінню й умінню зашибати гріш торгівлею розбагатів. Наживався на всім, не гребуючи й людськими нещастями, умів користуватися безгосподарністю дворян, торгував вином. Навіть купив маєток у сільці Дурновка, де був кріпаком його дід. Назва місця говорить саме за себе. Недарма Кузьма, визначаючи, чому їм із братом не вилізти з дикості й недоречності життя, говорить: “Ми - дурновци!”

Все життя присвятив Тихін Ілліч збагаченню, досяг його, але до п'ятдесятьох років став відчувати порожнечу свого існування: дітей ні, дружині “далекий надзвичайно”, не удосужился зрозуміти, що вона за людина. Не те що в Москві не був, а десять років мріяв “урвати вільний вечорок”, посидіти із самоваром “на траві, у прохолоді, у зелені”. Але так і не вибрався. “Каторга!” - так визначає тепер він своє життя - “клітка золота”. А коли запалахкотала революція, пішли слухи, що землю відберуть, почався бунт, думає він все нажите продати й виїхати в місто, тому що село нехтував і ненавидів всією душею. Нестаток змусив його помиритися із братом, якому передає він у керування Дурновку.

Кузьма представляв із себе тип російського самоучки. Він довго вважав, що “хто розумний так не вчений, у тім і без ученья багато світла”, що може бути й “без наук освіта”. Він багато про що говорить правильно, але сам мало що робить. За душею нічого ні, практичної справи не має, мети ні, зате судить всіх строго. Село так само, як брат, не любить, заявляючи, що ніде не бачив нудніше й лінивіше типів. Отже, по думці автора, усе найбільш енергійн і розумне прагне із цієї дикості бігти. “ Поживи-Ка в села, похлебай-ка сірих щей, паплюж худих постолів!” - неодноразово говорить Тих

  
Понравилась статья? Поделиться с друзьями: